Особистість у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

Твір по літературі: Особистість у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

Особистість у поданні письменників другої половини XIX століття — це поняття, насамперед, моральне. Саме вона рухає суспільство вперед, сприяє його розвитку. Основною рисою індивіда є здатність до самокритики, самоаналізу й прагнення до вдосконалювання. Тому домінуючу роль у добутках російської літератури того часу займають саме такі герої

Ф. М. Достоєвський був яскравим представником російської інтелігенції 70-х років XIX століття. Однієї з основних особливостей його творчості було гуманне відношення до людини, за який він випробовував біль. Свої ідеї автор втілював у художніх творах, головними героями яких завжди були люди шукаючі й думаючі

Таким був і Родіон Розкольників. Із самого початку він з’являється перед нами як незвичайна людина. Ми розуміємо, що в його душі щось діється, у його голові криється якийсь задум, його терзає незрозуміла нам думка: «…але з деякого часу він був у дратівливому й напруженому стані, схожому на іпохондрію». «Розкольників не звик до юрби й, як уже сказано, до всякого роду суспільству, особливо останнім часом «.

Починаючи з перших сторінок роману, Достоєвський готовить свого героя до фатального кроку. Усе, що оточує Раскольникова, морально й фізично давить на нього. Зображуючи героя в грязно-жовтому Петербурзі серед злиденних, п’яниць, «принижений і ображених», автор хоче показати той зворотний бік життя міста, показати, як гине розумна й освічена людина. Занурений у злидарську обстановку, Родіон починає страждати, мучитися

Гарне моральне виховання Раскольникова не дозволяє йому равнодушно дивитися на страждання людей, хоча він і сам перебуває в тяжкому становищі. «От отут… двадцять рублів, здається, — і якщо це може послужити вам в_ допомогу, те… я… одним словом, я зайду!» Герой збентежений тим, що він допомагає людині, не вбачає в цьому нічого надприродного

Незважаючи на жорстокість своєї теорії, що він створив у своїй уяві, вона був чуйною й щиросердечною людиною. Чим міг, він. допомагав сім’ї Мармеладових. Уражена гордість героя заважала йому жити спокійно. Він занадто високо цінував себе й не міг зрозуміти, чому розумна й освічена людина повинен давати копійчані уроки, щоб зводити ледве кінці з кінцями. І це, звичайно, зіграло більшу роль у розвитку його щиросердечного конфлікту

Протягом усього роману Достоєвський показує нам внутрішні діалоги Раскольникоза, «діалектикові» його душі. Як людина думаючий, герой постійно міркує, аналізує свої вчинки й робить висновки

Створивши теорію про » людей-геніях» і «мурашнику», герой вступає в суперечку із самим собою. Його дійсно хвилює питання, що він являє собою. «Хто я — тварина тремтяча або право маю?» Гуляючи по місту, сидячи будинку, розмовляючи з навколишніми його людьми, Розкольників усе більше запевняється в правоті своєї теорії, у праві «геніїв» на кров «по совісті».

Розмова в трактирі, знайомство з Мармеладовим, лист від матері — все це послужило вирішальним поштовхом до здійснення його «проби». Але що ж далі? «Проба» зроблена, а щиросердечні страждання не припиняються. Убивство лише стало початком всіх моральних страждань Раскольникова. Його мучить совість, він боїться бути пійманим, бояться видати себе й зробити зайвий крок. Читачеві здається, що герой перебуває на шляху до божевілля. Але саме зараз Розкольників починає розуміти, що він такий же «мураха», така ж «тварина тремтяча», як і всі інші люди. Це змушує героя ще більше страждати й мучитися. І жаль стає героя, що страждає, збожеволілого, що оттолкнули від себе рідних і друзів. Тільки одна Соня розуміє його, приймає таким, як він є. Саме вона відроджує його знову до життя, призиває до борошн заради відродження душі, заради порятунку. І от ця жорстока, егоїстична людина сам зізнається в злочині, сам приймає на себе страждання. Звичайно ж, цей вплив Соні Мармеладовой, що живе й керується почуттям, що з 336

Допомогою віри й любові повертає героя до життя. «Їх воскресила любов, серце одного містило нескінченні джерела життя для серця іншого».

Незвичайний фінал роману є останнім штрихом у розкритті духовних шукань особистості Родіона Раскольникова. Герой вибирає смиренність, жаль і, в остаточному підсумку, відмовляється від якого-небудь протесту. Пройшовши шлях від переконаного атеїста до щирого християнина, герой знайшов себе, знайшов щире щастя в житті. «Хіба можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні…» Це життя теперішньої особистості, розумної й думаючої істоти. Тільки перебуваючи в шуканнях, роздумах, постійному духовному пошуку, людина може вважатися особистістю

Росіяни письменники бачили всю необхідність таких людей і прагнули у своїх добутках показати це. Прикладом може служити й творчість Ф. М. Достоєвського