Охарактеризуйте бароко як напрям у літературі та мистецтві (особливості світосприйняття, художні відкриття і найвидатніші представники)

У сучасному мистецтвознавстві та літературознавстві словом «бароко» позначають стиль У мистецтві XVII століття, художній напрям цієї доби і саму епоху. Бароко — перший загальноєвропейський стиль, він яскраво виявив кризу ренесансних уявлень і разом із тим засвідчив намагання засобами мистецтва осягнути складний і суперечливий світ. У культурі бароко утвердилося уявлення про світ як про поєднання суперечливих начал, як про арену боротьби протилежних сил — світла й темряви, добра і зла, життя і смерті, Бога і диявола.

Барокове мистецтво не тільки відбивало складність буття, а й нагадувало про його багатство і повноту. Особливість барокової культури полягає в тому, що вона стала своєрідним художнім синтезом Середньовіччя і Відродження, античних і християнських традицій. Діячі бароко звертаються до проблем духовного буття людства, прагнуть проникнути в глибини людської психіки, осягнути таїну світу у зв’язку з вічними проблемами добра і зла, життя і смерті, віри і зневіри, любові і ненависті. Представники бароко поставили людину в центр своїх світоглядних шукань.

Визначальною рисою бароко є універсальність художнього мислення, космобачення. Митці зображують не просто епізоди із життя людей, а буття людства у всесвітньому, глобальному масштабі. Митці бароко намагалися відтворити рухливість світу і стан душевного неспокою людини. Тому в бароко особливого значення набувають теми швидкоплинності життя, всього сущого на землі, марності існування.

Вони зумовлюють мотиви відчаю й песимізму, але нерідко викликають прагнення наповнити кожну мить повнотою відчуттів, насолодами, красою. Суперечливості людської душі та світу митці передавали з допомогою різноманітних контрастів: світла і темряви, високого і ницого, сну і дійсності. Завдяки мислителям бароко в європейській культурі почав вироблятися й утверджуватися погляд на духовний світ особистості як на арену одвічної боротьби добра і зла, яка дає непередбачувані наслідки.

Представники бароко хотіли не стільки відтворювати дійсність, скільки перетворювати її за допомогою уяви. Важливу роль у мистецтві бароко відігравали гостра думка, дотеп, несподіваний ефект.

За висловом одного з представників барокового напряму Дж. Маріно, «мета поета — здивувати й вразити». Задля цього митці вдавалися до поєднання «несхожого», вражаючих образів, інакомовлення. Бароко виявилося у різних галузях мистецтва: літературі, архітектурі, живописі, музиці, скульптурі. Архітектура бароко відзначається широтою форм, масштабністю будівель, пануванням «хвилястих» ліній, не-врівноважених композицій. Архітектурні ансамблі органічно вписуються в навколишнє середовище, стаючи частиною рухливого й мінливого світу.

В Україні є багато зразків бароко в архітектурі, наприклад Покров-ська церква (1766), церква Св. Андрія Первозванного (1747-1753), церкви Печерської лаври, Софійського собору в Києві та ін. В образотворчому мистецтві бароко виявилося у гіперболізмі образів, контрастності й водночас колористичній єдності цілого. Художники розробляють релігійні та міфологічні сюжети, надаючи їм алегоричного змісту. Велику увагу митці приділяли світлотіні, прийомам розширення простору. Із полотен великих майстрів бароко дивляться люди, що живуть складним духовним життям, охоплені пристрастями й суперечностями. Значний внесок у культуру зробили такі видатні художники бароко, як Караваджо (Італія), Рубенс (Фландрія), Рембрандт (Голландія).

У скульптурі бароко привертає увагу живописність та динамізм композицій, плинність ліній, що створює враження мінливості й постійного руху образів (Л. Берніні та ін.). Бароко в музиці представляють Г. Ф.

Гендель та Й. С.

Бах, хоча їхня творчість виходить за межі цього напряму. Для музичного бароко характерні сильні образи, прагнення відобразити внутрішній світ людини, драматизм її почуттів, спеціальні засоби виразності, що створюють велич, пишність, декоративність, емоційність музичних картин. Літературне бароко відзначається ускладненням форм, поєднанням релігійних і світських мотивів і образів, тяжінням до різних контрастів, алегоризму, спробами вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. Яскравими представниками бароко в Західній Європі були Л. Гонгора, П. Кальдерон, Т.

Де Моліна (Іспанія), Т. Тассо і Дж. Маріно (Італія), Дж. Мільтон і Дж.

Донн (Англія), Г. Грім-мельсгаузен (Німеччина). Бароко яскраво виявилося і в українській літературі XVI-XVIIІ ст., воно простежується в різних жанрах, зокрема в поезії Л.

Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди, в ораторській прозі І. Галятовського, А. Радивиловського, у козацьких літописах Самовидця, Г.

Грабянки, С. Величка та ін. Висновок. Бароко — відкрита система, що поєднує різні засоби відтворення й перетворення дійсності. Воно багатозначне за змістом і розмаїте за формами.

У ньому поєдналися ілюзія і реальність, прекрасне і жахливе, жага красивого життя і трагізм. Ця складність бароко мала відтворювати суперечливість людської душі, світу й самого буття. Митці бароко свідомо відмовляються від пошуків гармонії. Усе у творах бароко підкреслювало думку про те, що мистецтво істотно відрізняється від науки.

Художній дар, на думку митців бароко, не замінить ніяка теорія. Опорні поняття: художній стиль, мистецька доба, прийоми контрасту, динамізм, драматизм існування людини, декоративність, емоційна напруженість.