Переказ романа Астафьєва «Сумний Детектив»

Основним завданням літератури завжди було завдання відносини й розробки найбільш актуальних проблем: в XIX столітті була проблема пошуку ідеалу борця за валю, на рубежі XIX-XX століть — проблема ревалюції. У наш час найбільш актуальної є тема моральності. Відбиваючи проблеми й протиріччя нашого часу, майстри слова йдуть на крок уперед сваїх сучасників, висвітлюючи шлях до майбутнього. Віктор Астафьев у романі «Сумний детектив» звертається до теми моральності.

Він пише про буденне життя людей, що типова для мирного часу.

Його герої не виділяються із сірої юрби, а зливаються з нею. Показуючи простих людей, що страждають від недоськоналості навколишнього життя, Астафьев порушує питання про російську душу, про сваєрідність російського характеру. Всі письменники нашої країни так чи інакше намагалися вирішити це питання. Сваєрідний роман по змісту: головний герой Сошнин уважає, що цю загадку душі ми придумали самі, щоб відмовчатися від інших. Особливасті російського характеру, такі, як жалість, співчуття до інших і байдужість до себе, ми самі в собі розвиваємо.

Письменник намагається розтриважити душі читача долями героїв. За дріб’язками, що описуються в романі, ховається поставлена проблема: як допомогти людям? Життя героїв викликає співчуття й жалість. Автор пройшов війну, і йому, як нікому іншому, знайомі ці почуття.

Побачене на війні навряд чи може залишити когось байдужим, не викликати жалю, щиросердечного болю.

Описувані події відбуваються в мирний час, але не можна не відчути подібність, зв’язок з війною, тому що показаний час не менш важке. Разом з В. Астафьевым ми замислюємося над долями людей і задаємося питанням: як ми дійшли до такого? Назва «Сумний детектив» мало про що говарить. Але якщо вдуматися, то можна помітити, що головний герой дійсно схожий на сумного детектива. Чуйний і жалісливий, він готовий відгукнутися на будь-яке лихо, лемент про допомогу, пожертвувати собою заради блага зовсім незнайомих людей.

Проблеми його життя прямо пов’язані із протиріччями суспільства. Він не може бути не сумним, тому що бачить, яка життя людей, що оточують його, які їхні долі. Сошнин не просто колишній міліціонер, він приносив користь людям не тільки з обов’язку служби, але й по заклику душі, у нього добре серце.

Астафьев через назву дав характеристику сваєму головному героєві. Події, описані в романі, могли б відбуватися й зараз. У Росії простим людям завжди було нелегко.

Не зазначений час, події якого описані в книзі.

Можна тільки догадуватися, що це було після війни, Астафьев розповідає про дитинства Сошнина, про те, як він ріс без батьків у тітки Ліни, потім у тітки Грані. Описується й період, коли Сошнин був міліціонером, ловив злочинців, ризикуючи життям. Сошнин згадує про прожиті роки, хоче написати книгу про навколишній його світ. На відміну від головного героя, Сыроквасова далеко не позитивний образ.

Вана типовий діяч сучасної художньої літератури. Їй доручено вибирати, чиї добутки друкувати, а чиї немає. Сошнин усього лише беззахисний автор, що перебуває під її владою серед багатьох інших. Він ще на самому початку сваго шляху, але він розуміє, за яке неимоверно важку справу узявся, як слабкі ще його оповідання, як багато візьме в нього, нічого не давши замість, літературна праця, на який він прирік себе. Читача залучає образ тітки Грані. Її терпимість, доброта й працьовитість гідні замилування.

Вана присвятила сває життя вихованню дітей, хоча сваїх у неї ніколи не було.

Ніколи тітка Грануючи не жила в статку, не мала більших радостей і щастя, але вана віддавала все краще, що в неї було, сиротам. Наприкінці роман переходить у міркування, роздум головного героя про долі навколишніх його людей, про безпросвітність існування. У сваїх подробицях книга не має характер трагедії, але загалом вана змушує задуматися про смутен. Письменник часто за, здавалося б, повсякденним фактом особистих відносин бачить і почуває набагато більше.

Справа в тому, що на відміну від інших він аналізує власне почуття глибше й всебічне. І тоді одиничний випадок звадиться в загальний початок, превалює над часткою.

У миті виражається вічність. Неськладний на перший погляд, невеликий по обсязі роман таїть у собі дуже ськладний філософський, соціальний і психологічний зміст. Мені здається, що до «Сумного детектива» підходять слова И. Рєпіна: «У душі російської людини є риса особливаго, схованого героїзму…

Він лежить під спудом особистості, він невидимий. Але це — найбільша сила життя, вана рухає горами… Вана зливається цілком зі сваєю ідеєю, «не страшиться вмерти».

От де її найбільша сила: «вана не боїться смерті». Астафьев, по-моєму, ні на хвилину не випуськає з поля зору моральний аспект буття людини. Цим, мабуть, його тварчість залучила мою увагу.