Переказ стисло: Варіанти творчого завдання Простори Таврії

Не уявити собі простори ТавріЇ без курганів! Вони бовваніють на степових обріях і тривожать уяву ще не розгаданою таємницею. Ми звикли до суворої мовчазності цих пагорбів землі, а тому і не завжди прагнемо до розмов з ними. 1 даремно, їм є про що розповісти, і вони охоче вступають у діалог з людьми, які добираються до самого їхнього дінця не лише заради того, щоб відшукати стародавні золоті коштовності. Археологи — народ немарновірний — присвоїли курганові номер тринадцять, начебто випробовуючи свою вдачу.

Знахідки почалися на глибині чотирьох з половиною метрів. Археологічна сумлінність була гідно винагороджена.

…А спочатку був кінь. Звичайно, який же скіф без коня! Коли пішов з життя господар, вірний кінь рушив тим самим шляхом.

Для нього викопали досить мілку, вузьку яму, а щоб він «стояв», черево коня підперли кілком. Особливо цікаво те, що цей ритуал скіфського племені — не розлучати вершника з його конем навіть у могилі — свого часу описував ще «батько історії» Геродот, коли мандрував цими краями. І ось вперше було знайдено переконливе підтвердження, так би мовити, речові докази точності Геродотових свідчень.

З черепа коня дослідники обережно зняли бронзові бляшки із зображенням грифонів — міфічних істот з тулубом лева і головою дракона. А наступного дня «пішло» золото.

Лише через тиждень загін врешті-решт дістався до центральної поховальної камери. І знахідки пішли вже, як з рога достатку: дві амфори, потім ще одна, кам’яна таріль для розтирання фарби, залізні щипці, бронзовий тазик — лутерій, посудина для розливання вина — ойнахойя. Ні про що не забували скіфи, споряджаючи померлих в останню путь.

А поховання виявилося парним. У кургані знайшли залишки чоловіка та жінки.

…Він був сміливим воїном, цей скіф. А тому поховали його одноплемінники з усіма військовими почестями. А його подруга була в одязі, розмереженому незчисленною кількістю золотих бляшок, бісером, декоративними гудзиками. Десь поруч з центральною камерою мають бути ще й господарчі ніші.

Ніші і справді були. Ось з першої несміливо визирнуло струнке горло амфори. Поруч оголився бік ще однієї, потім іще. Всього попід стінами «комори» виструнчилося чотирнадцять грецьких амфор для вина, кумису та іншого питва.

З вінця однієї з амфор звисав бронзовий черпачок на довгій ручці та ситечко для цідіння напоїв, теж бронзове, з качиною голівкою на кінці держака. А біля амфор стояв високий дерев’яний кубок, оздоблений золотими платівками, і лежав ритон — ріг у золотому окутті. Кінець окуття оформлено у вигляді голови лева, а гирло оздоблене бляшками із зображенням грифооленів, кабана, голови оленя. Дивна річ, ритонові дві з половиною тисячі років, а час його наче і не торкнувся. Упевненість у датуванні вченим дають амфори.

Справа в тому, що подібні — з пухлими шийками — виготовлялися саме дві з половиною тисячі років тому, не раніше і не пізніше.

Ми їхали тихим таврійським стеном, і мені згадувалося, як в експедиції розповідали, що для своїх курганів скіфи привозили землю тільки з берегів рік, прагнучи не зіпсувати степову гладь. І ще згадалася історія, розказана біля археологічного вогнища — історія про скіфа Анахарсиса. Свого часу він здивував Афіни, куди прибув, щоб стати найкращою серед усіх людиною. Він, наприклад, казав еллінам, що суперництво поміж митцями мають судити лише митці.

А коли Анахарсиса запитували про головного ворога людини, він відповідав, що ним є са\га людина. Він відмовлявся сміятися над жартами, вважаючи, що негідно для людини робити себе смішною всупереч природі. Але коли Анахарсис повернувся на батьківщину і спробував прилучити одноплемінників до того, іцо пізнав у Елладі, його царюючий брат одного разу навів на нього лук і відпустив тятиву…

І подібних історій чимало. Але вранці треба було розпочинати дослідження наступного кургану. На жаль, йому вже не можна було дати того ж щасливого номера тринадцять…