Побут і традиції запорізьких козаків

Козацтво виникло в ході постійної боротьби українського народу проти Польсько-литовської держави й турецько-татарської агресії. З XV сторіччя в наших степах всі частіше з’являються втікачі від польського панування. На новій території їм доводилося захищатися від нападів татар, і вони формуються в окремі збройні загони, які не тільки відбивали наскоки татар, але й нападали на їхні загони й поселення. Цих відважних людей почали називати козаками.

«Козак» — слово тюркського походження, що означало людини, що бореться за волю Запорізький козак був не тільки піхотинцем, кіннотником, артилеристом, а ще й моряком. Адже Запорізьке Військо робило походи по Чорному морю проти своїх ворогів — турків. У ході бойових дій проти турецького військового флоту запорізькі козаки розробили спеціальні засоби боротьби з кораблями ворога. Чайку була малопомітної серед морських хвиль, швидкохідної, а також сильної у веденні вогню в ближньому бої. Перебуваючи за зоною спостереження з галери, козаки швидко неї наздоганяли й атакували. Безперечно, козацька тактика морського бою грунтувалася на відчайдушній хоробрості, сміливості й кмітливості.

Не останню роль у поводженні запорожців грала й особлива філософія оцінки життя й смерті, що вони висловлювали однією фразою: «Смерті не треба боятися, тому що від її однаково не вбережешся». Напевно, саме тому козацтво було та й залишається для України святинею, синонімом волі, людського й національного достоїнства.

У найтяжчі часи наш народ вірив у своє звільнення, у відродження козацької республіки, а з першою нагодою прагнув втілити свою мрію в життя, доводячи, що козацькому роду немає перекладу. Козаки приймали до себе всіх, хто вірив у Святу Трійцю. Новобранець, якого називали джурой, попадав під опіку курінного отамана. Джура три роки проходив «випробний термін»: чистив зброю, учився стріляти й володіти шаблею, стежив за козацькими кіньми. Під умілою опікою старого запорожця він учився витривалості, хоробрості й ставав гарним лицарем; якщо ж джура тікав з поля бою, його карали смертю.

Козаки дотримувалися своїх порядків і звичаїв. Найголовніша козацька твердиня — Січ — приймала тільки неодружених.

Жіноча нога ніколи не ступала на її територію — такий був закон. Якби хтось порушив його й привів на Січ жінку, того присудили б до смерті. Сімейні ж козаки жили на хуторах і вселах. Виборний курінний отаман керував 150 козаками, а січовим військом — кошовий отаман, при якому були військовий суддя, обозний, писар і старшина. На чолі всього запорізького війська стояв гетьман, якого обирали на козацькій раді. Ознаками гетьманської влади були бунчук і булава.

Під час військових походів він користувався необмеженою владою, включаючи право застосування смертного покарання. На Січі були також церкви й священики. Запорізькі козаки були щирими синами України й завжди захищали від ворогів свою волю й віру Тисячолітня боротьба українського народу за свою волю є героїчною сторінкою Східної Європи й світової історії взагалі.

Запорізька Січ, це своєрідне багаття непокори поневолювачам, не мала аналогів у жодного народу миру. Український козак, як вільний лицар-трудівник, став уособленням типового характеру, властивого наш народу в головних своїх рисах і донині. Потреба постійного збройного захисту мирної роботи сприяла становленню особливої військової організації, самобутньої системи керування й командування, оригінального військового мистецтва козаків. Про їхню мужність, хоробрість, винахідливості, відданості християнській вірі становили легенди. Вороги боялися, ненавиділи, і разом з тим захоплювалися козаками, тріпотіли перед ними. Загальновідомо, що Запорізька Січ захищала від нищівних набігів турецько-татарських загарбників не тільки український народ, а й увесь християнський світ. Її визнали сусідні держави.

У Січі приймали послів з Австрії, Швеції, Польщі, Московии, Туреччини, Кримського ханства. Запорожці містили міжнародні угоди, проводили переговори з іноземними дипломатами, підтримували, коли це було їм зручно, окремі держави. Козаки служили при дворах французьких королів, австрійських імператорів і інших правителів Європи, і, як правило, робили там блискучу військову кар’єру У Запорізькій Січі сформувалися свої органи законодавчої й виконавчої влади, судочинства. Сікти була, по суті, християнською козацькою республікою, побудованої на демократичних початках, — однієї з перших республік у тодішній Європі. Неможливо не згадати й того, що козацька пісня, козацька ікона, козацька архітектура є неоціненним надбанням української культури.

Козацька свідомість була настільки сильним, що іноземні мандрівники називали тодішніх українців «козацькими націями». Що й говорити, і дотепер в очах європейців Україна асоціюється саме з епохою козацтва, тому що це й справді неординарна і яскрава сторінка, уписана нашими сміливими предками у світову історію