Полтава. Поема (1828), у скороченні

Список добутків у скороченні цього автора Руслан і Людмила. Поема (1817 — 1820) Кавказький бранець. Поема (1821 — 1822) Бахчисарайський фонтан. Поема (1821 — 1823) Цигани. Поема (1824, опубл. 1827) Полтава.

Поема (1828) Мідний вершник. Петербурзька повість. Поема (1833) Євгеній Онєгін.

Роман у віршах (1823 — 1831) Борис Годунов. Трагедія (1824 — 1825, опубл.

1831) Скупий лицар (Сцени із Ченстоновой трагікомедії: The covetous knightтрагедия (1830) Моцарт і Сальери. Трагедія (1830) Кам’яний гість. Трагедія (1830) Бенкет під час чуми (З Вильсоновой трагедії: The city of the plagueтрагедия (1830) Повести покійного Івана Петровича Белкина (1830) Постріл Заметіль Трунар Станційний доглядач Панянка-Селянка Дубровский.

Роман (1832, опубл. 1841) Пікова дама. Повість (1833) Капітанська дочка. Роман (1836) «Багатий і славний Кочубей,/Його луги неозорі», він володіє багатьма скарбами, але головне багатство Кочубея — його дочка Марія, рівної якої немає у всій Полтаві. Не однією красою славиться Марія, але всім відомий її лагідна вдача. Безліч наречених сватається до неї, але серце Марії неприступно. І от сам гетьман Мазепа шле за нею сватів. Гетьман уже старий, але в ньому киплять почуття, не мінливі почуття молодості, а рівний жар, що не остигає до самої смерті Батьки Марії в обуренні, вони обурені поводженням старця, адже Марія — хрещениця гетьмана. Мати Марії говорить, що Мазепа нечестивець, що про заміжжя не може бути й мовлення. Чуючи ця все, Марія падає без почуттів. Два дні Марія не може отямитися, а на третій день зникає. Ніхто не помітив, як вона зникла, лише один рибалка чув уночі кінський тупіт, а ранком «слід осьми підків/Був видний на росі лугів». Незабаром до Кочубея дійшла страшна звістка про те, що його дочка бігла до Мазепи. Лише зараз зрозуміли старі причину щиросердечного сум’яття своєї дочки. І Кочубей замислив план мести гетьманові «Була та неясна пора,/Коли Росія молода,/У бореньях сили напружуючи,/Мужніла з генієм Петра». У боротьбі зі шведським королем Карлом XII Русь зміцніла. Україна хвилювалася, багато перебувало прихильників древньої вільності, які жадали від гетьмана, щоб він розірвав договір з Росією й зробився союзником Карла, але Мазепа «поголосці, здавалося, не слухав» і «залишався/Слухняним підданим Петра». Молодь нарікала на гетьмана, мріючи, об’єднавшись із Карлом, «гримнути войною/На ненависну Москву!». Але ніхто не відав таємних планів підступного й мстивого Мазепи. Давно він виношує план зради, нікому не відкриваючи його, але таємні його помисли осяг ображений Кочубей і задумав помститися за образу будинку, відкривши Петру плани зрадника. Колись Кочубей з Мазепою були друзями й перевіряли один одному свої почуття, тоді відкривав свої задуми Мазепа, але тепер між ними образа, що простити не може Кочубей. Дух мести підтримує в ньому й дружина. Тепер потрібний тільки надійна людина, готовий, не боячись, покласти до ніг Петра донос Кочубея на гетьмана Така людина найшлася серед полтавських козаків, колись відкинутий Марією, але як і раніше люблячий її навіть у її ганьбі і її спокуснику, що ненавидить. Він відправляється в шлях із зашитим у шапці доносом Кочубея на зрадника-гетьмана. Мазепа ж, що не підозрює про страшну небезпеку, плете політичну інтригу, ведучи переговори з посланником єзуїтів, обурюючи козаків на Доні, піднімаючи проти Москви Крим, Польщу й Туреччину. І от посередині цих підступних турбот російські вельможі переслали йому донос на нього, писаний у Полтаві й залишений Петром без уваги. Виправдуючись перед Петром і переконуючи його у своїй вірності, Мазепа вимагає страти донощиків, страти батька своєї улюбленої, «…але дочки любов глави батьківської не надолужить». Марія ж самозабутньо любить Мазепу й нехтує поголоску. Лише іноді нею опановує сум при думці про батьків. Але вона не знає ще того, що знає вже вся Україна, страшна таємниця від її схована Мазепа похмурий, і «розум його/Збентежений жорстокими мріями». Навіть пещення Марії не в змозі розвіяти його страшні думки, воно залишається холодний до них. Ображена Марія докоряє його, говорячи, що заради нього загубила власне щастя, знеславила себе. Мазепа намагається заспокоїти Марію словами любові, але вона обвинувачує його в хитрості й удаванні. Вона навіть ревнує його до якоїсь Дульской. Марія хоче знати причину Мазепиной холодності. І Мазепа відкриває їй свої задуми повстання України проти панування Москви. Марія в захваті й жадає бачити коханого із царським вінцем на голові. Вона збереже йому вірність і в нещастя й навіть піде з ним на плаху. І Мазепа піддає Марію страшному випробуванню: він запитує, хто їй дорожче — батько або чоловік? Він намагається примусити неї до однозначної відповіді, ставить її перед жахливим вибором: чию загибель вона зволіє, якщо їй буде призначено вибирати, кого відправити на страту. І бажана відповідь отримана «Тиха українська ніч». У старому замку в Білій Церкві сидить у вежі окутий Кочубей і чекає страти, якої не боїться — його гнітить ганьба, втрата честі. Він відданий царями на наругу ворогові, не маючи можливості нікому заповісти свою помсту кривдникові. Відкриваються двері його темниці, і входить кровожерливий Орлик. Мазепі відомо, що Кочубей сховав скарби, і Орлик прийшов довідатися, де вони
таяться. Кочубей відповідає, що його скарбами були його честь, честь дочки, але ці скарби відняті катуванням і Мазепою, а третій скарб — святу помсту — він готується знести Богові, Орлик допитивается, де заховані гроші, але безуспішно, і Кочубея віддають у руки катові Марія, пещена Мазепою, ще не знає про жахливу долю батька, і Мазепа содрогается від думки, що буде з нею, коли все відкриється. Він кається, що спокусив її, що спробував впрягти в один віз «коня й трепетну лань». Оставя сидячу в неведенье Марію, мучимий сумнівами, Мазепа виходить із палацу На світанку в спокій, де спала Марія, прокралася її мати й відкрила дочки страшну звістку. Мати не може повірити, що дочки нічого не відомо, вона просить Марію впасти до ніг Мазепи й ублагати його пощадити батька. Не в силах перенести щиросердечні борошна, Марія втрачає почуттів На місці страти зібралася величезна юрба. На возі привезли засуджених Кочубея й Іскру. Мученики сходять на плаху, кат рубає їм голови й, тримаючи за чуби, показує юрбі. Коли місце страти вже спорожніло, прибігають дві жінки, але, на жаль, вони спізнилися Повернувшись додому після жахливої страти, Мазепа знаходить світлицю Марії порожній. Він відправляє козаків на пошуки, але все тщетно: ніхто ніде не видал Марію Щиросердечний сум не заважає гетьманові здійснювати свої політичні задуми. Продовжуючи зносини зі шведським королем, Мазепа причиняється смертельно хворим, але моторно встає зі смертного одру, коли Карл переносить воєнні дії на Україну. Тепер Мазепа веде полки проти Петра. Петро сам веде дружин до Полтави, і от дві армії стали друг проти друга, готові до ранкового бою. Уночі перед боєм Мазепа розмовляє з Орликом і говорить про своє розчарування в Карлі, що не здається йому державним чоловіком, що могет змагатися із самодержавним велетнем. Орлик відповідає, що ще не пізно перейти на сторону Петра, але Мазепа відкидає це речення й відкриває причину своєї ненависті до росіянина паную. Колись на бенкеті у відповідь на сміло сказане слово Петро схопив Мазепу за вуси. За цю образу й заприсяг помститися Петру Мазепа Ранком починається Полтавський бій, у якому бойове щастя служить російським військам. Натхнені появою Петра, російські полки тіснять шведів. Мазепа мовчачи спостерігає за битвою, і раптом за ним лунає постріл. Це Войнаровский убив молодого козака, що мчався із шаблею на Мазепу, що, умираючи, прошептав ім’я Марії Закінчилася битва, бенкетує у своєму наметі Петро «і за вчителів своїх/Заздоровний кубок піднімає», але немає серед бенкетуючого Карла й Мазепи. Вони скакають верхи, рятуючись від переслідування. Раптово хутір, повз якого мчаться втікачі, лякає Мазепу: він довідається місце, де ніколи бенкетував і звідки вивів темної вночі в степ Марію. Утікачі ночують у степу на березі Дніпра, як раптом хтось окликає Мазепу в нічній тиші. Він відкриває очі й бачить Марію. Вона в руб’я, з розпущеними волоссями, що блискають впалими очами. Марія втратилася розуму. Вона не довідається Мазепу, говорить, Що це хтось інший, і ховається в нічній темряві. Ранком Карл і Мазепа скакають далі. Минуло сто років, і лише Петро залишився в історії, але не залишилося навіть пам’яті про Мазепу й Марію