Порівняння персонажів Наташи Ростовой і Марьи Болконской

Роман «Війна й мир» — один з головних добутків великого письменника Лева Миколайовича Толстого. Незважаючи на панорамність, достаток персонажів і подій, це, у першу чергу, добуток про людей, про їхні пошуки свого місця в житті. На тлі масштабних історичних подій письменника цікавить приватне життя людини, що складається не 8 служінні людям взагалі, своєму стану, народу, державі, а в служінні своїм рідним, сім’ї. Ця «думка сімейна» найбільше яскраво втілилася в жіночих образах, у першу чергу в образах Наташи Ростовой і Марьи Болконской. Товстої начебто здалеку, через безліч перешкод і життєвих труднощів веде героїнь до ідеалу приватного життя — ксемье. Важко знайти більше різних людей, чим Наташа й Марья, коли вони вперше з’являються на сторінках роману.

По-детски безпосередня, життєрадісна, легка в спілкуванні, легковажна й влюблива Наташа з першої ж зустрічі розташовує до себе навколишніх. Завжди сумна, тиха й замислена князівна Марья, навпроти, зовсім не вміє подобатися. Наташа хвилини не може пребути на самоті.

Вона звикла бути в центрі уваги, бути загальною улюбленицею. Марья про себе говорить: «Я…

Завжди була дикунка… Я люблю бути одна…» Влюбливість Наташи не знає границь. До історії з Курагиним не можна знайти момент її життєпису, коли б вона не була ні в кого хоч трошки закохана.

Борис Друбецкой, учитель, блискучий Василь Денисов, знову Борис, але вже красень-ад’ютант, нарешті, князь Андрій. Марья дозріває для своєї любові поступово, довго, як би боячись її й не вірячи в її можливість.

Наташа йде до своєї теперішньої любові через безліч захоплень, Марья — у скромній самітності. Але вже й при першому знайомстві з героїнями можна помітити в них загальні риси: любов до людей і щирість У Наташи вони проявляються бурхливо, захоплено. Вона може кинутися на шию зовсім незнайомій людині, щоб виразити йому свою вдячність.

Марья ж виражає свою любов терпінням у відносинах з батьком і допомогою своїм «божим людям». Обидві вони відкриті для співчуття й готові прийти рятуйте! Є в них і деяка зовнішня подібність: вони обидві не дуже гарні.

Але у хвилини, коли Наташа й Марья проявляють кращі якості своєї душі, вони перетворюють і стають прекрасними. Товстої, підкреслюючи цю обставину, виражає своє глибоке переконання, що щира краса людини не зовнішня, а внутрішня Наташа й Марья спочатку дуже далекі від мети, до якої їх веде автор, — від тихого й щасливого сімейного життя, що поглинає без залишку. Легковажна Наташа довго не може пожертвувати своїм способом життя, волею для коханої людини. У князівни Марьи інші причини. Вона не вважає за можливе для себе піти від батька, від «божих людей», від свого сумного самітництва. Марья нічого не хоче для себе особисто й готова віддати життя в жертву іншим людям: «Якщо б у мене запитали, чого я бажаю найбільше на світі, — я сказала б: бажаю бути бідніше самого бедного зі злиденних». Самопожертва — от девіз життя Марьи до зустрічі з Миколою Ростовим і смерті князя Андрія.

Девіз же Наташи — життєрадісність. Тому, коли героїні вперше зустрічаються, вони, природно, не знаходять загальної мови. Усе міняється із приходом війни. Горе, позбавлення, втрата даху, втрата близьких змінили їх.

Зустрілися знову в ліжка смертельно пораненого князя Андрія зовсім інші жінки — повзрослевшие й помудревшие, що усвідомили відповідальність за свої сім’ї. Наташа змушена доглядати за збожеволілою від горя матір’ю, Марья виховує маленького осиротілого племінника Але людина має здатність звикати до прикростей і відходити від них. Так і героїні Толстого у своїх повсякденних турботах поступово відроджуються. Вони усвідомлюють не тільки порожнечу життя світської, але й безцільність замкнутого чернечого життя. Жінки знаходять те, заради чого варто жити: до них приходить теперішня любов Кінець роману, де описується буденна, зовсім прозаїчне сімейне життя Марьи й Миколи, Наташи й Пьера, здається дивній і суперечній всій попередній подіям, повним переживань, шукань, хвилювань і тривог. Привівши таких різних героїнь через багато випробувань до однієї розв’язки, Толстой показав неминучість і необхідність для людини звичайного сімейного життя Марья Болконская дуже любить свого батька й брата.

Вона готова віддати всю себе заради рідних їй людей. Князівна Марья повністю підкоряється волі батька. Його слово для неї — закон. На перший погляд, вона здається слабкої й нерішучої, але в потрібну хвилину вона проявляє твердість волі й силу духу И Ростови, і Болконские — патріоти, їхні почуття особливо яскраво виявилися під час Вітчизняної війни 1812 року. Вони виражають народний дух війни. Князь Микола Андрійович умирає, тому що його серце не витримало ганьби відступу російських військ і здачі Смоленська.

Марья Болконская відкидає речення французького генерала про заступництво і їде з Богучарова. Ростови віддають свої підведення пораненим на Бородінському полі солдатам і платять найдорожчим — загибеллю Пети.

У романі показана ще одна сім’я. Це Курагини. Члени цієї сім’ї з’являються перед нами у всій своїй незначності, вульгарності, бездушші, користолюбстві, аморальності.

Вони використають людей для досягнення своїх егоїстичних цілей. Сім’я позбавлена духовності.

Для Элен і Анатоля головне в житті — задоволення своїх низинних бажань, Вони повністю відірвані від народного життя, живуть у блискучому, але холодному світлі, де всі почуття перекручені. Під час війни вони ведуть усе те ж салонне життя, міркуючи опатриотизме. В епілозі роману показано ще дві сім’ї. Це сім’я Безухових (Пьер aи Наташа), що втілила в собі авторський ідеал сім’ї, заснований на взаєморозумінні й довірі, і сім’я Ростових — Марьи й Миколи. Марья внесла в сім’ю Ростових доброту й ніжність, високу духовність, а в Миколи проявляється щиросердечна доброта у відносинах з найближчими людьми.

Показуючи у своєму романі різні сім’ї, Толстой хотів сказати, що майбутнє за такими сім’ями, як Ростови, Безухови, Болконские.