Пошук ідеалів і проблема вибору в романі Панаса Мирного

Олесь Гончар, аналізуючи творчу спадщину автора першого в українській літературі соціально-психологічного роману, писав про те, що з появою романів і повістей Панаса Мирного в «українську художню прозу ринула повінь народного життя з усім розмаїттям людських характерів…». Так, Панас Мирний своє життя пов’язав з життям народу, свої твори присвятив емоційно багатому світові простих людей. Прагнення дослідити закономірності народного життя привело письменника до жанру великого епічного твору, який і дав можливість Панасу Яковичу зосередити увагу читача на основній проблемі часу — пошукові ідеалу в суперечливому суспільстві.

Хто головний герой роману? Безумовно, народ. Та на тлі народного життя чітко вимальовуються постаті Мотрі, Чіпки, Максима, Галі й інших героїв, образи яких автор показує в розвитку.

Кожен з них має свій ідеал, свій вибір у житті.

Мотря не знала щастя в житті ні до заміжжя, ні тоді, коли вийшла заміж і народила сина. Вона юридично вільна, але в світі несправедливості втрачає будь-які можливості для особистого щастя.

Мотря любить землю. її ідеал — самовіддана праця на землі. Як раділа вона, коли їй дісталось «днів на десять поля». Земля окрилила жінку, вселила надію.

Та гострим ножем в серце вдарила неправда — відібрали ту довгождану «годувальницю». А далі біда за бідою: пияцтво Чіпки, катування його солдатами… І серце матері почало бунтувати… і ненавидіти. їй здалось, що в біді винні й москалі, й односельці, й влада.

На якусь мить Господь зглянувся на Мотрю: Чіпка взявся за розум. Та материнське щастя було миттєвим: горілка знову «заливає очі» синові. Мотря аж почорніла від нового горя.

Вона обурена вчинками Чіпки, проте їй болить його безталання.

З психологічною переконливістю вмотивовано останній крок жінки. Вона, як я уже говорила, готова віддати все заради сина. Та, не витримавши кривавих розбоїв, сама викриває його злочин.

Такі дії матері виправдані логікою розвитку образу. Совість не дозволяє мовчати: сумління покарало злочин і злочинця, що був її сином.

Чіпка, син Мотрі, все своє життя стояв перед проблемою вибору: добро чи зло, чесність чи ошуканість, правда чи кривда, любов чи ненависть.

Син обдуреної кріпачки, Чіпка зріс в атмосфері приниження і недоброзичливості. Із садиби Бородая він виніс у своєму серці ненависть до тих, хто все мав у житті. І вже пізніше, осмисливши все, що його оточувало, хоче помститися кривдникам за завдані болі.

За інших умов Чіпка міг би стати хазяїном, справжнім хліборобом, люблячим сином, коханим чоловіком, адже хлопець мав глибокий розум, був до всього допитливим , хотів якомога більше знати. Та не зміг у тому оточенні застосувати свої здібності, не зміг стати справжньою людиною. Не бажаючи миритись із тодішніми законами, Чіпка починає бунтувати. І хоч його стежка крива, і хоч він скотився по тій стежці до найстрашнішого — вбивав не тільки тих, «хто звався паном», а й простих селян — та не винна в тому Мотря.

Соціальні умови, вороже оточення знівечили Чіпку, розтоптали його. Найстрашніше, мені здасться, в житті хлопця не те, що він втратив ідеали. Головне — загубив віру в справедливість, в людяність. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест, а смерть невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку.

З «правдошукача» він перетворився в кримінального злочинця. Невміння знайти справжні шляхи боротьби зробили його «пропащою силою».

Шукав ідеалів у житті і Максим. Панас Мирний змальовує його здоровим, кмітливим, фізично дужим. Проте соціальні умови в його особі сформували ще один тип «пропащої сили».

Максим мав прекрасну душу, яка рвалася до справжнього діла, молоді сили бажали широкого простору. Він був «палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк». Та гірка доля солдата, де «учили, щоб бити, били, щоб учити», вбила ідеали Максима. Казарма зламала небуденну силу. Горілка, до якої він звик, вимагала грошей, а їх солдат не мав, тому й почав грабувати цивільне населення.

Максим не знайшов розумного застосування своїй енергії, і він пішов шляхом п’яниці і грабіжника.

На прикладі Максима Панас Мирний довів, що в умовах постійних утисків і знущань над людиною формується тип гульвіси, який марно витрачає здорову силу й енергію, пішовши крученими дорогами.

Галя — дружина Чіпки. На початку роману автор називає її «польовою» царівною. Вона, я гадаю,- узагальнюючий образ української національної краси, українського менталітету.

Дівчина прагне до особистого щастя. Щиро ко

Хаючи Чіпку, бажає йому добра. Та, на жаль, дівчина вибирає собі страшний шлях. Коли Чіпка збочився, став на шлях розбою, вона не могла цього пережити і покінчила життя самогубством.

Кажуть, людина — коваль свого щастя. А щастя — то життя згідно з ідеалами. Чи може людина сама кувати своє щастя, незалежно від тих умов, в яких вона живе? Це важке питання. Відповіді однозначної бути не може.

Так чи інакше оточуюче середовище тяжіє над людиною і має вплив на її життя, вибір омріяної стежки до щастя.

Проте герої роману полюбилися мені. І так хочеться, щоб сталося, як в казці, чудо, щоб ці герої прийшли до мене, поговорили зі мною. Здається, допомогла б їм у їхніх ваганнях, допомогла б розібратись у житті.

Але все це тільки мрії.