Правда життя в романі шукшина «Калина червона»

Твір по літературі: Правда життя в романі шукшина «Калина червона»

Кожний, хто писав і говорив про творчість Василя Шукшина, не міг без подиву і якогось почуття розгубленості не сказати об нього майже неймовірної різнобічності

Шукшин-Кінематографіст органічно проникає в Шукшина-Письменника, його проза зрима, його фільм літературний у кращому розумінні слова, його не можна сприймати «по розділах»; читаючи його книги, ми бачимо автора на екрані, а дивлячись на екран, згадуємо його прозу

Це злиття самих різних якостей і дарувань не тільки в ціле, але й у дуже певне, цілком закінчене, радує й дивує нас сьогодні, буде радувати й дивувати завжди.

Шукшин належав російському мистецтву в тій його традиції, у силу якої художник не те щоб принижував себе, але не зауважував себе самого перед особою проблеми, що він піднімав у своєму добутку, перед особою того предмета, що ставав для нього предметом мистецтва

Шукшину була не тільки не властива, але й протипоказана всяка демонстрація себе, усяка вказівка на себе, хоча кому-кому, а йому було що продемонструвати. Саме це відношення до себе зробило його незабутнім для інших

Останні роки життя Шукшина були таким періодом, коли все, що його оточувало, ставало для нього предметом мистецтва — чи стосувалося це сварки з вахтером у лікарні або вивчення біографії й діянь Степана Разіна

Одне можна сказати: жити серед людей, подій, вражень, кожне з яких вимагає свого, причому законного місця в мистецтві, кожне з яких, розштовхуючи все інше, рветься через тебе на папір, на сцену, на екран, настійно вимагаючи й нарікаючи,- це дуже важко.

От кіноповість В. Шукшина «Калина червона», написана в 1973 році. Головним героєм є Єгор Прокудин. Єгор непослідовний: те він умиленно-ліричний і обіймає одну за іншої берізки, те грубий, те йоржистий, те забулдига, аматор пиятик, то добряга, то бандит. І от уже інших критиків дуже збентежила ця непослідовність, і вони прийняли неї за відсутність характеру й «правди життя».

Критика не відразу помітила, що такий образ дотепер не вдавалося, мабуть, створити нікому — жодному письменникові, жодному режисерові, жодному акторові, а Шукшину тому це й удалося, що він — Шукшин, що пронизливо бачив навколо себе людей, їхньої долі, їхні життєві перипетії, тому що він і письменник, і режисер, і актор в одній особі

Непослідовність Прокудина зовсім не так вуж простий, стихійна й нічим не обумовлена, вона аж ніяк не порожнє місце й не відсутність характеру

Прокудин адже послідовно непослідовний, а це вже щось інше. Це вже логіка. Його логіка — не наша логіка, вона не може, а напевно, і не повинна бути нами прийнята й розділена, але це зовсім не виходить, що її ні, що вона не в змозі відкритися й бути зрозуміла

Не швидко й не тихо, а рівним кроком Єгор рухається по тільки що поораній їм ріллі назустріч своєї смерті

Іде, знаючи, до чого йде

Іде, спочатку відправивши ладь свого підручного на оранці, щоб той не був свідком того, що зараз неминуче відбудеться, щоб людині, до долі Прокудина ніяк не дієприкметниковому, не загрожувала якась небезпека, якісь неприємності свідка

Звучно й тривало лунають удари кирзових чобіт Прокудина по дерев’яним мосткам, коли він виходить із в’язниці на волю, але от він майже нечутно, але в такому ж ритмі крокує по ріллі з волі у свою смерть, і коло замикається, і нам усе стає ясним

Отут-Те ми й розуміємо, що ця людина тільки так і повинен був надійти — у цьому заговорила вся попередня його непослідовність

Прокудин ні жалості, ні любові, ні заступництва, ні допомоги — нічого він від нас не прийняв би, а от наше розуміння йому необхідно. Необхідно по-своєму — він адже увесь час цьому розумінню пручається, недарма він і був настільки непослідовний і викидав колінця. Але все це тому, що наше розуміння було йому необхідно.

И відразу мимоволі починаєш думати, що Прокудин дає нам розуміння не тільки самого себе, але й свого художника — Василя Шукшина

Час не стоїть на місці, і народжені в рік смерті Шукшина сьогодні стають його читачами. Для них він — ім’я класичного ряду. Але роки, що минули після його кончини, нітрохи не стерли споконвічного змісту слів, які він писав з великої букви: Народ, Щоправда, живаючи Життя