Природа у творчості А. С. Пушкіна

Колись Федір Михайлович Достоєвські сказав: «Краса врятує мир». У нашій сучасній дійсності, у важких умовах матеріального життя людина повинен знайти точку опори, щоб не впасти духом не скотитися в прірву побутових безладь не замкнути в самому собі. Але де шукати красу?

Де неї знайти? Одна з доріг у цих пошуках веде до природи А в повнім сприйнятті природи нам допомагають наші великі поети, і насамперед А. С.

Пушкін. Поет чуйно розуміє, що душу можна розбудити тільки тоді, коли людина зможе радуватися кожній миті життя, зуміє знайти поезію в будь-якому прояві земни: радостей. У природі є своє чарівництві своя чарівна принадність, що лікує ду шу, прилучаючи її до всього Всесвіту. Пушкіна, Лермонтов, Тютчев і багато інших поетів залишили прекрасну спадщину. Природа в картинах талановитих художників, поетів, письменників відкриває нам нові мири Патріотизм завжди був національною рисою російських поетів. Вони могли в непомітної, зовні неяскравій росіянці природі знаходити сенс; природа завжди була для них джерелом натхнення, джерелом живлющої сили обдарованій росіянці душі.

До своєї рідної природи треба ставитися патріотично, тобто берегти її. Пушкін у своїх відступах в «Євгенії Онєгіні» дає чудесні описи природи. І взагалі його вірші про природу повні любові, сумуй про мить, що йде. Серед віршів Пушкіна видне місце належить тим добуткам, де він з дивною майстерністю малює картини природи На думку багатьох, література — це зліпок з життя, але зліпок тонкий, дуже близький реальності. Багато творчих сил Пушкін віддав створенню реалістичного пейзажу. Ця лірика була дорога поетові як можливість безпосередньо висловити свої думки, почуття, переживання.. Поетичні сторінки зображення природи в «Євгенії Онєгіні» просто чудові.

Як смутно мені твоє явленье, Весна, весна! пора любові! Яке млосне волненье В моїй душі, у моїй крові! Це тільки один приклад, а їх багато. В. Г.

Бєлінський дуже точно помітив, що Пушкін гостро почуває плин часу, виражає кращий тип російського національного характеру своєї епохи. І це багате духовне життя самого Пушкіна дозволяло йому відкривати в природі красу Милі серцю картини рідної природи, намальовані Пушкіним, не забуваються ніколи, як ніколи не можна забути дитинство. Пушкіна дуже любив осінь.

Він писав: «Із всіх часів я радий лише їй однієї». Проте чудесні його замальовки у віршах присвячені зимі: «Зимовий вечір», «Зимовий ранок», «Зимова дорога»… У цих замальовках кожному зрозуміла й мила природа, з якої людина зіштовхується протягом всього свого життя.

А вірші Пушкіна «Хто знає край, де небо блищить…», «На пагорбах Грузії» стали шедеврами не тільки російської літератури, але й світовий Жоден російський поет не може зрівнятися з Пушкіним по принадності й легкості зображення мовчазної краси природи, Картини природи в його лірику були чудовим засобом виховання любові Кродине. Можна беззавітно любити тільки ту землю, ту красу, серед якої народився й виріс. І хоча на землі чимало екзотичних країн із чудесними високими пальмами й блакитними морями, ми тільки захоплюємося цією природою, але вона нам не настільки близька. Недарма, коли поети й письменники залишають Батьківщину, те найбільше вони тужать за росіянці природі В останні роки життя Пушкін створює добутку, наповнені безпросвітною нудьгою, глибоким жалем про минулі роки.

У сумному голосі поета постійно присутні нотки скорботи, розчарування, у його віршах природа сумує разом з ним. Вірш «И знову я відвідав…» дуже особисте. У ньому можна знайти самітність хмурого лісу, трагічний пейзаж з похмурою картиною вбогих хатинок російського села… Настрій вірша перегукується з настроєм самого поета.

У віршах «Хмара», «Осінь» та ж тема безвихідності. Недарма Пушкін любить цей час умирання природи: «Жовтень вуж наступив — вуж гай отряхает останні аркуші з нагих своїх галузей». Здається, що сама природа сумує разом споэтом. Пейзаж у поета не байдужий образ, він активний, має свою символіку, свій зміст. У вірші «На пагорбах Грузії» поет передає свій настрій через пейзаж

На хблмах Грузії лежить нічна імла; Шумить Арагва переді мною Мені смутно й легко; сум миючи світла; Сум миючи повна тобою

Якби не було цих пагорбів Грузії й цієї Арагви, вірш пролунало б зовсім інакше, не було б адресної спрямованості. Поет згадує минулу любов, і цей спогад будить у його серце нове почуття, тому що «не любити воно не може». У вірші «Село» на тлі поетичних картин природи показане виснажливе рабське життя кріпаків: Але думка жахлива тут душу затьмарює: Серед квітучих нив і гір Друг людства сумно зауважує Скрізь неуцтва вбивча ганьба. Не бачачи сліз, не внемля стогону, На пагубу людей вибране долею, Тут барство дике, без почуття, без закону, Привласнило собі насильницькою лозою І труб, і власність, і час хлібороба. Один із глибоких цінителів і шанувальників творчості Пушкіна М. Горький говорив, що в томику віршів Пушкіна він знаходить «більше мудрості й живої краси, чим у холодному мерехтінні зірок або в мовчанні пустелі». В этихсловах Горького прекрасно передане основне, що відрізняє лірикові великого російського поета, — її справжня людяність «Пушкін є явище надзвичайне й, може бути, єдине явище російського духу; це російська людина в його розвитку, у якому він, може бути, з’явиться чрез двісті років. У ньому російська природа, російська душа, російська мова, російський характер відбилися в такій же чистоті, у такій очищеній красі, у якій відбивається ландшафт на опуклій поверхні оптичного скла». Ці добре відомі слова Гоголя хочеться ще раз повторити, тому що в них сказане головне про національну своєрідність Пушкіна, про багатство й силу його поетичної мови, про високий моральний зміст його поезії Пушкін більше чим поет. Він історик, філософ, політик, людина, що виявляє собою епоху. Пушкіна був теперішнім живописцем природи, він сприймав її зірким поглядом художника й тонким слухом музиканта. Давно сказано й багато разів повторено: природа байдужа. Але тоді чому ж вона так дивно з’єднується з людським серцем? Чому так глибоко хвилюють і змушують тріпотіти душу кожного картини природи, особливо пов’язані з дитинством, палкою отрочною любов’ю, першими прозріннями? І чому поняття Батьківщини відразу ж і насамперед викликає в уяві картини рідної природи? Звернетеся із цими питаннями до А. С. Пушкіна, і ви одержите мудру поетичну відповідь