Природа в романі «Євгеній Онєгін» Євгеній Онєгін Пушкін А. З

Природа в романі «Євгеній Онєгін»
Роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» був закінчений навесні 1831 року. У романі відтворена картина життя російського суспільства першої третини XIX століття. Онєгін, Ленский, Тетяна — сучасники, ровесники декабристів, люди покоління двадцятих — тридцятих років. Слід зазначити, що сам Пушкін охарактеризував свій роман як «вільний». Сюжетна особливість «Євгенія Онєгіна» містить у собі волю авторських відступів від основної лінії оповідання. Автор веде невимушені розмови на різні теми, при цьому одним з найважливіших видів ліричних відступів є численні пейзажні замальовки. Слід зазначити, що в ранніх творах Пушкін створював ідилічні пейзажі й малював екзотичну природу Кавказу, а в романі «Євгеній Онєгін» поет звернувся до зображення среднерусской смуги

Пейзаж присутній в «Євгенію Онєгіні» у вигляді розгорнутих закінчених картин, що найчастіше виконують роль своєрідних введень до окремих глав або сюжетні епізодЪи, що випереджають нові, усередині глав. Так, описами природи відкриваються глави друга, п’ята й сьома. Картини настання сільської зими випереджають опис способу життя Онєгіна в селі в главі четвертої. Сюжетний зміст більшої частини роману пов’язане із сільською тематикою. Природно тому рясне наповнення цих глав пейзажним елементом. Так, невеликий пейзаж дається на початку другого розділу:

Село, де нудьгував Євгеній,

Був чарівний куточок;

Там друг безневинних насолод

Благословити б небо міг

Пушкіна висловлює своє іронічне відношення до добутків сентименталістів, у яких були створені ідилічні пейзажі, характерні для всієї дворянської лірики кінця XVIII — початку XIX століття. У романі «Євгеній Онєгін» відтворений реалістичний пейзаж, що відбиває враження Пушкіна від села Михайловское.

Протягом усього роману, завдяки чергуванню пір року, простежується хронологія подій: улітку Онєгін відправляється в село, нудьгуючи, проводить там осінь, узимку — після дуелі з Ленским — залишає свій маєток, навесні Тетяна відвідує будинок Онєгіна. Так пейзаж із тла дії перетворюється в найважливіший структурний елемент оповідання. Пушкіну важливо показати, що автор його роману — це творець добутку, що прискорює або сповільнює розвиток дії й визначальне співвідношення сюжетних ліній. Наприклад, забігаючи вперед, він оповідає про розвиток доль своїх героїв. Так, відразу ж після опису дуелі, що відбулася зимою, розповідається про пам’ятник на могилі Ленского, що влітку побачила «городянка молода». Потім, знову випереджаючи події, автор повідомляє про те, що Онєгіна в селі «тепер вуж ні», а «пам’ятник сумовитий забутий». І тільки після цього розповідає про заміжжя Ольги й від’їзді Тетяни Вмоскву.

Пушкінські пейзажі не бувають статичні. У природі все постоянно змінюється: літо — «миготить «, листопад — «наближається», дні — «мчалися». У зображенні природи переважають іменники й дієслова; прикметники, що запам’ятовують те або інше явище в статиці, практично не використовуються. Тим самим у пейзажі передається вічний рух, що наповнює життя природи:

…наближалася

Досить нудна пора;

Стояв листопад вуж у двору.

Однак головними пейзажними замальовками в романі є ліричні відступи про природу. Описуються всі чотири пори року, але дуже по-різному й у різному обсязі.

Пушкіна не любив літо, тому даному сезону присвячені всього чотири рядки, що є влучною іронічною характеристикою: «карикатура південних зим». Улюбленому пушкінському сезону — осіни — присвячене також один ліричний відступ, що, на відміну від життєстверджуючих віршів Пушкіна, малює гнітючу картину пізньої осені — «досить нудна пора», що підкреслюється рядом деталей: «Рідше сонечко блищало, коротше ставав день».

У єдиному описі весни зустрічаються епітети, характерні для поем і віршів Пушкіна: «мутні струмки», «бджола, що летить за даниною польовий». Поет зізнається, що йому «смутно» явище весни

Опис зими зустрічається в романі тричі. У четвертому розділі створена картина ранньої зими: «блищить річка, льодом одягнена». Даний опис лаконічно, але життєрадісно: «Веселий, миготить, в’ється перший сніг».

У п’ятому розділі Пушкін малює «низьку природу» з такими деталями, як «двірський хлопчик», «селянин на дровнях». Це реалістичний пейзаж, не зрозумілий дворянському читачеві, але гаряче улюблений Пушкіним. Автор роману протиставляє свої зимові пейзажі описам поета, що «розкішним складом живописав нам перший сніг і всі відтінки зимових млостей».

У сьомому розділі Пушкін любується «чарівницею взимку» і тим святковим перетворенням, що вона несе природі: «Лягла хвилястими килимами серед полів, навколо пагорбів». При цьому автор роману не забуває відзначити й владну спробу зими зупинити всякий рух: Брега з недвижною рекою «зрівняла пухкої пеленою».

Зв’язок життя природи й життя людини підкреслюється в романі постійно. У перших розділах роману образ природи співвідноситься з образом Євгенія:

Два дні йому здавалися нові

Відокремлені поля,

Прохолодь похмурої діброви,

Журчанье тихого струмка…

«Відокремлені поля», «похмура діброва» — це всі класичні ознаки своєрідного «притулку» вигнанця світла. У певній мері завдяки цьому стає зрозумілий характер нудьгуючого Онєгіна, уже відчуваються ознаки ледве помітної авторської іронії. Якщо поет розцвітає на лоні сільської природи: «Я був породжений для життя мирної, для сільської тиші», — то Онєгін у селі «нудьгує» і не бачить «чарівного куточка», у якому живе

Зовсім інакше зображення природи співвідноситься з образом Тетяни. Більшість пейзажних картин і окремих випадних замальовок природи пов’язане з її образом:

Вона любила на балконі

Попереджати зорі схід,

Коли на блідому небокраї

Зірок зникає хоровод…

Романтична окрашенность пейзажу в цьому випадку обумовлена романтичним світовідчуванням самої героїні. Дано окремі ознаки літнього й зимового стану природи, що включаються в опис способу життя Тетяни

У композиції сьомої глави весняний пейзаж і його авторські міркування, що поміняють, не випадкові. Ця глава є по-своєму переломною в долі Тетяни. І саме через пейзаж, через співвідношення образа Тетяни із природою розкривається Пушкіним зміст цього перелому. Ще ніколи внутрішня єдність, нерозривність героїні із сільською природою не підкреслювалася автором так сильно:

Її прогулянки тривають частці

Тепер те горбок, то струмок

Останавляют поневоле

Тетяну принадністю своєї!…

Доля Тетяни вирішена. І картини настання російської зими, що поміняють опис осені, ще більше підсилюють у загальному контексті почуття приреченості героїні:

От північ, хмари наганяючи,

Дохнув, завив — і от сама

Іде чарівниця зима

Досить часто пейзаж представлений читачеві таким, яким його бачить Тетяна: «У вікно побачила Тетяна поутру побілілий двір «. Пушкіна відзначає, що зміна пір року тісно пов’язана із щиросердечним станом його «милого ідеалу». Саме тому чистота, внутрішня строгість, величавість і стримана гармонія, властивій зимі, виявилися природними властивостями Тетяни

Зовсім по-іншому співвідноситься природа з образом Ленского, відчувається іронічне відношення автора до героя. Опису почуттів Ленского до Ольги постійно витримані в елегійних тонах. «Місяць», «ніч», «уединенье» — стилістичний комплекс жанру елегії домінує в описі:

Простите, гри золоті!

Він гаю полюбив густі,

Уединенья, тишу,

І ніч, і зірки, і місяць

Ленскому недоступно щире розуміння краси природи, тому що юний поет захоплюється «романтичними трояндами», а не теперішніми

Таким чином, життя всіх героїв пушкінського роману виявляється вписана в життя природи. Зміна пір року й відповідно зміна пейзажних картин визначає хронологію сюжету, одночасно будучи й метафорою вічного руху людського життя. Завдяки пейзажу в романі створюється картина стрімко, що змінюється миру, у життя якого вплітаються долі героїв «Євгенія Онєгіна». Любов Пушкіна до природи розкривається різнобічно в романі: це й великі ліричні відступи, що малюють різні пори року; і короткі пейзажні замальовки; і, нарешті, властивій лише улюбленій героїні Пушкіна точне й тонке розуміння рідної природи.