Я вважаю, що навіть маленька дитина повинна про когось піклуватися, турбуватися. І виросте вона добрішою, кращою, якщо спілкуватиметься з братами нашими меншими. У мене є пес, кіт, папуга. Більше за інших мені подобається мій котик-мурчик.
Зараз це дорослий пухнастий сірий кіт, а взяли ми його малесеньким сіреньким клубочком. Коли він хотів їсти, так кумедно нявкав, а спав тільки біля моїх книжок. А ще любив гратися, та не сам, а зі мною.
Бувало, прийдеш додому стомлена чи з поганим настроєм, а Мурчик уже запрошує до гри: то клубочок розмотує, то паперовим метеликом шарудить, то м’ячик ганяє по кімнаті.
Ну як йому відмовити? І починаєш гратися, і відчуваєш, як відступає утома, як повертається настрій. Зараз кіт уже менше грається, зате став таким розумним. Він розуміє, коли хтось хворіє, і ніби хоче допомогти, забрати частину болю.
У такі хвилини він лежить поруч і лапу обов’язково кладе на руку. Як не дивно, але дійсно настає полегкість. Я люблю свого Мурчика і дуже скучаю, коли довго не бачу його.