Протистояння Добра і Зла у повісті Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку»

«Казка про калинову сопілку» — це переказ одвічної біблійної історії про Каїна. та Авеля. Ця інтерпретація є поглядом сучасної освіченої жінки на вічне протистояння життя і смерті, Добра і Зла. Може саме тому це історія не двох братів, а двох сестер.

Оксана Забужко створила філософський твір, надихаючись творчістю українського народу: народними казками та баладами про калинову сопілку. Серед її попередників — вірш Ліни Костенко «Калинова сопілка», літературні казки Б. Грінченка та Л. Шияна. Але письменниця, використовуючи фольклорні першоджерела, написала цілком оригінальну повість про любов та ненависть, про велику людську трагедію на тлі українського селянського побуту.

Сестри протиставлені одна одній: обдарована та красива Ганна та підкреслено звичайна Оленка становлять виразний контраст. їх бажання, мрії, чесноти та вади такі різні, але й нерозривно пов’язані: начебто протилежні, вони не можуть існувати одна без одної, тому за Оленою її вбивця-сестра також пішла з життя. Розіграна перед нашими очима драма породжена не лише долею. Ганна була Особливою дитиною вже від народження: «вродилася з місяцем на лобі», який позначає тих, хто під його захистом.

Виростала вона розумною дівчинкою, відчуваючи в собі якісь незвичайні сили. Була вона найкращою, найгарнішою, і слава про неї летіла «як «вогонь по соломі по навколишніх селах». І сприймала вона ц|Гяк належне — найкраща.

Олена — нічим не примітна: зі звичайною зовнішністю, характером, вдачею, навіть без помітних недоліків — не крива, не коса, не ряба; нікому не помітна, нецікава, словом, звичайна. Відмінність характерів і зовнішності провокує тяжке непорозуміння між сестрами, бо не можуть вони знайти спільної мови. Цю ворожнечу підсилюють батьки — ніби поділили Василь та Марія дітей. Тай люди помічали: «Дідова дочка й бабина дочка».

Мати, життя якої не склалося, бо вийшла вона не за любого, а за першого, хто ЇЇ посватав, лише щоб догодити батькові, «от щоб знав!», — бачить у старшій доньці свою подобу, пишається своєю Ганною-панною, пророчить їй особливу долю, завжди стає на її бік. Батько ж, для якого молодша «мізиночка» подібна до нього, бавився з Оленкою, завжди захищав «свою» дитину. Батьки про різне мріяли: мати — про князя для Ганни, батько — про те, як вийде його Оленка заміж, житиме при них з Марією, народить багато-багато діток, як він буде їх любити та бавити.

Непорозуміння батьків у перебільшеному вигляді втілилося у взаєминах сестер, роздмухуючи природній конфлікт між ними. То й не диво, що Ганна-панна завидувала Оленці, хоч в усьому перевершувала її. Одного разу Ганна прокинулася вночі від того, що Олена плакала, батько, взявши малу на руки, вийшов з хати, пригорнув до себе і заспівав. Ніколи він так не співав для Ганни!

Ревнощі душили дівчину: що це ж, не до неї та, к співає батько! І росла в ній, прокидалась «якась інша, жорстокіша ураза». Виростали дівчатка у смертельній ворожнечі. Оленка намагалася завжди розізлити Ганнусю, єдине її бажання — «побачити Ганнусину злість, яка виходить наверх, ніби та злість була гускою, котру Оленці доручили пасти».

Від самого свого народження Оленка докучала сестрі, заважала у всьому, «тягла сестру у непролазні хатні будні, як корову за маличаг». І завжди відчувала Ганна, що сестра не допускає її до власної долі.

Ганнуся відмовляється йти в монастир. Це просто дитяча неуважність до слів черниці чи свідомий вибір наперекір? Дівчина починає відчувати підземні води. І не дивується цьому, сприймає як належне. Та й ненавиділа вона не лише сестру — гордувала людьми, лише себе любила — себе, і тіло своє, і вроду свою!

Вважала себе вищою від інших людей. Так згордувала вона й роботящим і багатим парубком — Дмитром, Маркіяновим сином. А Оленка не згордувала — посватався він до неї, і погодилася Оленка, пов’язала старостів рушниками! Молодша сестра намагалась завжди допекти Особливій, заздрила й намагалася приміряти до себе її долю. І таки допекла. І де ж та особлива доля? «Оленка виявлялася відмічена Божою ласкою, а не вона!» Вкрала Олена в неї долю!

Зосталася вона в «перестарках, обійшла її менша сестриця, вкрала в неї щастя! Чому цей світ мав належати не їй, а Оленці?»

Тяжко вражена була Ганна, і така злість, така образа закипіла в серці Ганни-панни! Відчинила Оленка, ніби ключем, двері, за якими була Ганнусина злість. Весь світ здався жорстким, несправедливим, злим через ту осоружну сестру. Не витримала болю Особлива, темрява поглинула її повністю.

Шукає дівчина відповіді у церкві, але не знаходить. Коли вона прийшла до панотця, пригадалося їй, як у дитинстві батько розповідав про Каїна і Авеля. І на питання, що мучило її: «чому зглянувсь Господь на Авелеву жертву, а на Каїнову — не зглянувсь?!», отримала відповідь: «тож то й ба, що Бог бачив Каїна, який він є, ото й учинив іспит його гордині». Але не було в Ганни сил відмовитись від тієї гордині, пробачити людям, усьому світові недобре.

Та й навіть самому Богу!

І явився їй серед ночі сам диявол. І здалася вона йому. Вбила вона сестру. Але не знайшла вона в тому щастя, не віднайшла спокою. І коли відкрилася правда, коли тричі проспівала калинова сопілка Оленчиним голосом, що «мене сестриця з світу згубила, в моє серденько гострій ніж устромила!», просто не змогла жити.

Крізь призму великої трагедії українського роду Оксана Забужко розповідає про двобій у душі людини Добра і Зла, розмірковує про свободу вибору між цими двома шляхами.