Роль епілогу в романах Л. Н. Толстого «Війна й мир» і Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

Твір по літературі: Роль епілогу в романах Л. Н. Толстого «Війна й мир» і Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

Епілог — заключна частина добутку, у якій остаточно проясняється розв’язка сюжету, доля героїв, формулюється основна думка добутку. Епілог являє собою підсумок роману

У добутках Л. Н. Толстого й Ф. М. Достоєвського роль епілогу надзвичайно велика. По-перше, епілог логічно завершує сюжет добутку, по-друге, епілог містить авторську філософську й життєву позицію, оцінку сюжетних подій і персонажів. Розглянемо, як досягають цих цілей автори романів «Війна й мир»і «Злочин і покарання».

У романі Толстого дві самостійні частини епілогу відповідають двом вищезгаданим цілям. Філософська позиція Толстого настільки віддалена від сюжету добутку, що могла б існувати самостійно, як філософський трактат. Сюжетна розв’язка (перша частина епілогу) займає істотно меншу частину епілогу

Прямо протилежним образом будує свій епілог в «Злочині й покаранні» Достоєвський: фактичний опис життя героїв тісно, буквально невіддільно пов’язане з його філософською концепцією. Так, наприклад, реальний опис сну Раскольникова на каторзі про трихін (страшних вірусах гордині й честолюбства), що погубили все людство, одночасно є показом гуманістичних переконань Достоєвського; каяття Раскольникова в його злочині, у невір’ї в Бога відбиває прагнення до Бога самого Достоєвського; сталі відносини Соні й Родіона проголошують ідеал людинолюбства Достоєвського

Не можна сказати, що перша частина епілогу «Війни й миру» не містить авторської позиції. Навпроти, перша частина епілогу так само багата вираженням авторської позиції, як і весь роман Толстого. Але, на відміну від другої частини й на відміну від епілогу Достоєвського, перша частина містить лише опис фактів, що підкреслюють позицію Толстого, причому в опис цих фактів автором мистецьки вставлені численні свої навідні думки. Так, Толстой показує нам своїх героїв уже після подій війни 1812 року (дія епілогу відбувається в 1821 році). Пьер став прекрасним чоловіком, сім’янином, теперішньою людиною, приємним і навіть необхідним у спілкуванні. Той перший життєвий цикл, що намітив для свого героя Толстої, пройдений із честю. Що чекає героя далі? Тихе затишне сімейне життя? Заняття маєтком? Немає. На ці питання автор дає зовсім іншу відповідь: Пьера чекають нові випробування. Випробування, пов’язані з участю Пьера в політичному кружку. (Як ми розуміємо, Пьер стане декабристом, візьме участь у повстанні на Сенатській площі.) Так Толстой доводить нам, «що люди, як ріки», увесь час міняються, шукають щось, до чого прагнуть, і це прагнення до гармонії, до істини робить їх «цілком гарними». Дивує нас в епілозі образ Наташи, що став сильної, мудрої, плідної. Вона зовсім не походить на ту дівчинку, граціозну, життєрадісну, який ми бачимо її на початку роману. Сенс життя Наташи — у материнстві. А саме так представляє долю й призначення жінки сам Толстой. Микола Ростов — цілком добропорядна середня людина, що звикла підкорятися й не сумніватися. Марья Болконская (тепер уже Ростова) знаходить своє щастя в сім’ї. Молодший Болконский, Николенька, тільки починає жити, і ми сподіваємося, що він гак же гідно пройде свій життєвий шлях, як і його батько

Таким чином, розповідаючи про долі героїв у першій частині епілогу. Товстої досягає того, що будь-якому уважному читачеві приходять на розум ті самі висновки, які й бажає одержати від нього автор, незважаючи на те що сам автор ці висновки не формулюється

Як в «Війні й світі», так і в «Злочині й покаранні» практично все вираження філософської концепції авторів зосереджено в епілозі. Розглядаючи концепції Достоєвського й Толстого, неважко помітити, що їх із трудом вдається зіставити або протиставити. І не дивно: автори розглядають і дозволяють різні філософські питання

Достоєвського цікавлять проблеми добра й зла, сутності людини, падіння й відродження душі людини. Його позиція — гуманізм, любов до людини, хто б він не був. Тому він дає можливість своєму грішному героєві, Родіонові Раскольникову, прозріти й жахнутися вчиненому, повірити в любов і відродження своєї душі. Тому роман закінчується фразою: «Але отут уже починається нова історія, історія поступового відновлення людини, історія поступового переродження його, поступового переходу з одного миру в іншій, знайомства з новою, досі зовсім неведомою дійсністю…»

Толстой же, на відміну від Достоєвського, задається більше глобальною проблемою: «Що рухає миром, його історією?» І дає на нього відповідь: «Закони необхідності». Його позиція — фаталізм

Незважаючи на різницю в підходах письменників, є філософські питання, на які вони обоє дають відповіді. Одним з таких питань є питання про роль людини в навколишньому нього світі

Як «Злочин і покарання», так і всі інші твори Достоєвського присвячені вивченню сутності людини, і вже в цьому проявляється те, що Достоєвський відводить людині ключову роль у світобудові. Приклади з «Злочину й покарання» — тому підтвердження. «Це людина-те воша!?»- викликує Соня, що у даному питанні виражає авторську позицію. Всі позитивні герої «Злочину й покарання» стоять на позиціях людинолюбства, і лише після прийняття цієї позиції здатний відродитися Розкольників

Зовсім іншу роль відводить людині Толстої: на його думку, людина — лише пішак у складній грі, результат якої визначений, і ціль пішака — усвідомити правила гри й випливати їм (і в такому випадку виявитися в числі переможців-праведників), у противному випадку пішак буде покарана долею, опір якої даремно. Гігантська ілюстрація такої позиції — картини війни, де всі, включаючи царів і великих полководців, неспроможні перед долею, де перемагає той, хто краще розуміє закони необхідності й не противиться їм (Кутузов).

Дуже цікаві передумови, які приводять великих письменників до думки про рівність всіх людей: Достоєвський цінує кожної людини настільки високо, що ніщо не може перевершити цієї людини в очах письменника (тому всі люди індивідуальні, всі люди рівні як божеські утвори). Товстої ж затверджує, що кожна людина (навіть Наполеон) безпомічний перед долею, і тому всі люди рівні

В епілогах остаточно проясняється погляд письменників на Бога. Достоєвський ніяк не згадує Бога у зв’язку з фактичними подіями, не затверджує його впливу на долі людей. Однак всі позитивні герої «Злочину й покарання» набожні (включаючи що исправились Раскольникова). І притча о. відродженні Лазаря проходить лейтмотивом через весь роман. Достоєвський цінує християнську релігію за її людинолюбні заповіді, які збігаються з його філософськими переконаннями

Відношення Толстого до Бога куди більш складно. Це — заперечення Бога загальноприйнятого, з одного боку, і в той же час — схвалення віри в Бога як у вище провидіння (воно ж — закони необхідності). Прикладом схвалення такої віри служить образ Пьера Безухова, після довгих скитаний і випробувань що прийшов Кбогу.

Як видно з вищесказаного, в епілогах обох добутків авторами дозволяються багато найважливіших філософських питань, які було б проблематично дозволити по ходу добутку

Безумовно, в епілозі «Війни й миру» представлена більше широка філософська позиція, чим в епілозі «Злочину й покарання». Відмінність епілогу Толстого й у тім, що для підтвердження своєї позиції в другій частині епілогу він не використовує сюжетного матюкала свого добутку, а користується знову придуманими аргументами. Особливо слід зазначити незвичайне новаторство Толстого, що перетворило епілог з невеликого придатка або просто останньої глави в самостійний добуток, роль якого порівнянна з роллю основної частини «Війни й миру».

Таким чином, ми бачимо, що в обох добутках епілоги відіграють величезну роль, завершуючи сюжетну лінію й показуючи філософську концепцію авторів. Крім того, в «Війні й світі» друга частина епілогу є доказом філософської концепції Толстого, і її значення порівнянне зі значенням основної частини роману