Роль персонажа в романі «Війна й мир» Капітан Тушин

Справжнім героєм роману «Війна й мир» є російський народ. Захищаючи рідну землю від наполеонівської навали, росіяни виявили винятковий героїзм, мужність, стійкість і витримку. Л. Н. Толстой глибоко вірив у це й уважав, що основна сила — це народна сила, джерелом якої був народний патріотизм. Народ у романі з’являється завжди, коли мова йде про долю всієї армії. Товстої описав всі етапи війни, починаючи з того моменту, коли народ починає збирати сили, до тієї хвилини, коли «дрюк народної війни» обрушився на голову ворога. У кожному витку війни автор показує новий етап розвитку народної свідомості.

Товстої показав, як зароджується почуття образи, як зріє помста, як до кінця війни ненависть переміняється на презирство й жалість Розповісти правду про війну дуже складно. Новаторство автора зв’язане не тільки з тим, що він зобразив людину на війні, а головне, що він відкрив героїку війни, представивши її як буденну справу й одночасне випробування щиросердечних якостей, сил людини И законно те, що носіями сьогодення, справжнього героїзму з’явилися прості, скромні люди, такі як капітан Тушин або Тимохін, забуті історією Тушин — це проста й скромна людина, маленького росту, щуплий, що губиться в присутності начальників, що не вміє правильно віддавати честь.

Його важко відрізнити від солдатів. Тушин живе із солдатами одним життям, їсть і п’є з ними, співає їхньої пісні, бере участь у їхніх розмовах. Під час боїв він не знає страху: із жменькою солдатів, таких же героїв, як і їхній командир, Тушин з дивною мужністю й героїзмом виконує свій борг, незважаючи на те, що прикриття пішла по чиємусь наказі в середині справи На своїй батареї Тушин перетворив до невпізнанності: незважаючи на свою сухорляву статуру, вона нагадував богатиря. Капітан був поглинений боєм, бачив тільки свої знаряддя й ворога, становив єдине ціле з усією батареєю: пушками, людьми, кіньми. Тушин називає знаряддя по іменах, ласкаво говорить із ними, йому ввижається навіть, що це він кидає ядра у ворога. У цей момент все його щастя й горе, любов і ненависть, радість і сум нерозривно пов’язані з битвою, знаряддями, димом, товаришами й ворогом Іноді навіть створюється враження, що батарея, що втратила знаряддя, більшу частину людей, тримається на своїй позиції під натиском ворога й без усякого прикриття тільки завдяки залізній волі й непохитній самовідданості свого капітана. Дух батареї, що втілений у Тушині, змушує солдат весело боротися й весело вмирати, глузувати з ад’ютанта, що наказує йти з позиції й боягузливо ховається від ядер.

Всі вони знають, що рятують відступаючу армію, але не усвідомлять свого власного героїзму. Саме ця виснажена й ледве живаючи від постійних атак ворога батарея зіграла одну із ключових ролей всражении. И що ж одержав капітан Тушин замість загиблих товаришів і розбитих знарядь? На жаль, лише невдоволення начальства стало нагородою героям. Коли Тушин входить у штаб, ми по його незручності й зневазі високих чинів розуміємо, що він тут чужий, що група генералів і ад’ютантів існує окремо від того, що було на поле бою. Подвиг його батареї не замічений; до нагороди будуть представлені люди, чиє геройство підтверджене ад’ютантами й офіцерами, що не були в той день під кулями.

Але капітан не намагається виправдатися — інакше буде покараний командир його прикриття. І тільки Андрій Болконский, що виводив знаряддя разом з Тушиним, рятує військову честь батареї Цей випадок уразив князя Андрія Происходящее в армії було так дивно, так несхоже на те, на що він сподівався. Князь Андрій побачив кар’єризм, зраду союзників, дріб’язковість, боягузтво, неправда — словом, все те, від чого він біг на війну.

І, звичайно, особливе значення в цьому прозрінні, зіткненні з реальним життям має зустріч із капітаном Тушиним. Цей маленький і скромний офіцер, поджегший Шенграбен, але зовсім не думаючий, що він герой, а навпаки, що боїться начальства, зробив на князя величезне враження. Від цього непоказного капітана Андрій одержує справжній урок героїзму.

Болконский зрозумів, що героїчний вид часто буває оманний. Його подання про життєві цінності, про щирий починає змінюватися Ми запам’ятовуємо імена великих полководців, а от ім’я капітана, поджегшего Шенграбен, навряд чи хто згадає. Скільки тушиних, тимо-хиних лежить на бойовищах.

Сотні, тисячі невідомих героїв спочивають на цих полях. Історія не називає їхні імена. Не в ім’я хрестів, чинів, слави боролися й умирали російські солдати, у хвилини подвигу найменше думали вони про славу. У своєму романі-епопеї Толстої довів, що народ зробив подвиг, що народ — герой Проходячи повз батарею Тушина, Болконский чує розмова капітана про майбутнє життя, про безсмертя душі: «Коли б можливо було знати, що буде після смерті, тоді б і смерті ніхто з нас не боявся». Раптом лунає свист падаючого ядра й починається бій.

Болконский схвильований, він скакає відшукувати князя Багратіона, намагаючись угадати, як же виразиться «його Тулон». Разом з Багратіоном і іншими офіцерами він приїжджає на батарею Тушина, що стріляє по селу Шенга&бен. Йому ніхто не віддавав такого наказу, він сам, порадившись із фельдфебелем Захарченко, вирішив підпалити село, щоб полегшити положення російських солдатів. Багратіон погоджується з таким рішенням Не тільки Наполеон, але й всі солдати й офіцери французької армії випробовували однакове почуття жаху перед тим ворогом, що, втративши половину війська, стояв наприкінці бою так само, як і на початку його. Французи були морально зломлені: виявляється, росіян можна вбити, але не перемогти. Ад’ютант доповідав Наполеонові зі схованим страхом про те, що французька артилерія б’є в упор, а росіяни продовжують стояти Саме на батареї Болконский, прислухаючись до розмов князя Багратіона з начальниками, з подивом розуміє, «що наказів ніяких отдаваемо не було, а що князь Багратіон тільки намагався зробити вигляд, що все, що робилося по необхідності, випадковості й волі приватних начальників, що все це робилося хоч не по його наказі, але згідно з його намірами».

У той же час князь Андрій зауважує, що, «незважаючи на цю випадковість подій і незалежність їх від волі начальника, присутність його зробило надзвичайно багато». Він бачить, як світлішають особи офіцерів, як стають вони веселіше, хизуються перед Багратіоном своєю хоробрістю. І це на багато чого відкриває князеві Андрієві ока. Він починає розуміти, що в теперішньому бої всі не так, як у теорії.

Солдати збиті в купу, але однаково відбивають атаки. Багратіон міняється, він стає схожим на яструба. Болконский усвідомлює, із чого складається ця непохитна сила росіян — з героїзму солдатів і кращих офіцерів росіянці армії Згадаємо, як поводяться солдати полку князя Андрія, поставлені в резерв на пристріляному полі.

Їхнє положення трагично: під неминущим жахом смерті вони коштують більше восьми годин без їжі, без справи, втрачаючи людей. Але князеві Андрієві «робити й наказувати було нема чого. Усе робилося саме собою.

Убитих відтягали за фронт, поранених відносили, ряди замикалися. Якщо відбігали солдати, то вони негайно ж поспішно верталися».

От приклад того, як виконання боргу переростає в подвиг. Ця сила складалася з патріотизму не на словах, а на ділі кращих людей із дворянства, таких, як князь Андрій У Толстого патріотизм невіддільний від гуманізму, і це природно: простим людям війна завжди була не потрібна. Отже, Толстой малює війну 1812 року як справедливу, Вітчизняну, коли на захист Батьківщини піднявся весь народ. І зробив це письменник з величезною художньою силою, створивши грандіозний роман-епопею, якому немає рівних вмире.