І. П. Котляревський, автор безсмертної «Енеїди», дбав про створення оригінального репертуару для театру, такого репертуару, який би відображав життя українського народу. Свій задум він втілив у двох п’єсах «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Основне джерело драматичних творів — соціальна дійсність початку XIX століття. Тема твору «Наталка Полтавка» драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. Сюжет п’єси має соціальну спрямованість: перешкодою на шляху до одруження Наталки й Петра стає майнова нерівність.
В центрі уваги письменника — образ Наталки, яка не тільки любить і страждає, а й протестує проти посягань на неї з боку багача-нелюба. Це класичний образ в українській літературі. Він захоплює нас своєю життєвою правдивістю, красою, добрим характером, глибиною почуттів, людяною поведінкою, благородством, моральною чистотою, нев’янучою молодістю. У творенні образу Наталки важливими є народнопісенні засади адже з її появою на сцені лунає українська пісня. І таких пісень у п’єсі 22, З пісні, яку на початку п’єси співає Наталка, ми довідуємося про причину туги, що огорнула серце дівчини, розлуку з коханим. Вустами Наталки розкривається причина розлучення соціальна нерівність («Ти був бідним, любив мене і(за те потерпів і мусив мене оставити»).
Пісні, використані І. П. Котляревським у п’єсі, за своїм змістом, мотивами І жанровими особливостями поділяються на ліричні («Віють вітри, віють буйні»), історичні («Гомін, гомін, гомін по діброві»), бурлацькі («Та йшов козак з Дону, та з Дону додому»), жартівливі («Дід рудий, баба руда»), сатиричні («Всякому городу нрав і права») тощо. Ці пісні не випадково введені в тканину п’єси. Вони є органічним елементом ц композиції. Кбжна з пісень несе певне сюжетне навантаження, допомагає глибше розкрити образи твору, показати мрії, настрої і прагнення дійових осіб. ,; Візьмемо для прикладу жартівливо-гумористичну пісню «Ой під вишнею, під черешнею». Ця пісня дуже пасує до ситуації, що склалася: залицяння підстаркуватого возного до Наталки.
Пісні «Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Ой мати, мати….» передають сум і тугу дівчини, розлученої з коханим. Сатирична пісня «Всякому городу нрав і права» це художньо-образне виявлення філософи пана возного: крутія, хабарника. Ця філософія виправдовує соціальну нерівність, підлеглість бідного багатому. Чи кохає возний Наталку, сватаючись до неї? Ні. Він і сам про це відверто говорить: Наталку він бере «во временное пользование». Патріотичними мотивами наповнені пісні «Ворскло, річка невеличка» і «Гомін, гомін, гомін по діброві».
Патріотичні пісні автор вкладає в уста Миколи, «сироти без роду, без племені». Для нього повноцінне Життя це вільне життя. Тому він прагне здобути незалежність і свободу — бодай у лавах Чорноморського козацького війська. Біографи Котляревського засвідчують, що він часто любив вживати прислів’я: «Коли козак в полі, тоді він на волі». Невипадково в уста бурлаки-наймита Петра він вкладає пісню «Та йшов козак з Дону, з Дону додому», закінчення якої створив за своїм уподобанням:
Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі. Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мні в поле. Тоді б ти згадала, кого обижала.
Пісні, використані І. Котляревським, поділяються на чотири групи: написані самим автором в дусі народнопісенної творчості, оброблені автором народні пісні, перероблені автором літературні пісні, народні пісні. «Наталка Полтавка» — класичний твір української літератури драматичного жанру. Протягом століть вона не сходить зі сцен українських театрів. Сприяє цьому не тільки сюжет п’єси, а й її музичне оформлення, в якому перша скрипка належить пісні.