Роль пісні в п’єсі Івана Котляревського «Наталка-Полтавка»

І. П. Котляревський по праву названий першим класиком нової української літератури, За словами І. Франка, тільки від часу Котляревського українське письменство «приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче до реального життя, чимраз відповідніше до його потреб». У його п’єсі » Наталка Полтавка » народна тема і народна мова стають основою нової української літератури. Здавна пісня в Україні була святинею, основою життя народного, В ній відбивалась історія народу, його традиції і звичаї, його нахили і моральні цінності. Тому і не дивно, що пісня була героєм багатьох літературних творів.

Не обминула ця доля і «Наталку-Полтавку» У цьому творі співають майже всі, Співає Наталка , співає Возний, співає Виборний, співає Тепилиха, співають Микола і Петро.

Пісня у п’єсі виражає найрізноманітніші почуття, Це і туга за коханим у Наталки, її біль від того нелегкого життя, і «сообразноє чувствію» співання Возного,

Колоритні народні пісні Виборного відбивають його характер — трохи лукавий, хитрий, насмішкуватий:

Всякому городу нрав і права, Всяка імієть свой ум голова, Всякого прихоті водять за ніс, Всякого манить к наживі свій біс», —

Співає Виборний Возному. І того таки «прихоті водять за ніс», бо подавай старому молоду гарну дівчину. Возний навіть «серенаду» їй заспівав:

От юних літ не звал я любові, Не ощущал возженія в крові, Как вдруг предстал Наталки вид ясний, Как райский крин, душистий, прекрасний; Утробу всю потряс, Кровь взволновалась, Душа смішалась; Настал мой час!

А Наталка йому: «Ти пан Возний — тобі треба не мене, сільськую».

Відношення до цього персонажу передає навіть його мова. Якщо інші герої говорять і співають чистою українською мовою, то Возний розмовляє на суржику, страшній мішанині російських, українських і церковнослов’янських слів.

З пісень Наталчиних дізнаємось багато про її долю, про її почуття, навіть про її світогляд. Своєрідною «візитною карткою» самої п’єси і Наталки стала пісня «Ой, я дівчина Полтавка». В ній вона розповідає про себе :

Дівка проста, некрасива, З добрим серцем, неспесива

І про свої почуття до Петра:

Я люблю Петра душею, Він один владіє нею.

Цю пісню і досі співають усім Наталкам, коли мова заходить про їх ім’я. Стара Терпилиха, у відчаї від того, що Наталка не хоче виходити заміж за Возного, намагається умовити її піснею.

Чи я тобі, дочко, добра не желаю, Коли кого зятем собі вибираю? —

Питає вона і приводить безліч доказів на користь того, щоб Наталка забула про Петра і звернула на Возного свою увагу. Піснею ж відповідає їй Наталка:

Лучче умерти, як з немилим жити, Сохнуть з печалі, щодень сльози лити…

Перша поява Петра теж супроводжується піснею, І знову з пісні ми дізнаємось про його долю, про його переживання, про те, що Наталка може його покинути або забути. Пісні, які він співає у п’єсі, теж народні. Мова й пісні Петра відбивають його характер, розповідають нам про те, що він за людина. Так само через пісню дізнаємося ми про характер і світогляд Миколи.

Він віддає перевагу пісням запорожців, то ж і любить козацьку волю і незалежність понад усе, не цінує домашнього затишку і не розуміє Петра, але через свою добру вдачу погоджується йому допомогти. Фінал п’єси оптимістичний. Це знов-таки пісня, яка відображає настрої людей:

Доки лиха нам страшиться, Не до смерті ж в горі жити.

«Наталка-Полтавка» і досі завдяки невмирущій енергії її образів, завдяки її чудовому гумору приносить нам, читачам і глядачам, велике задоволення. І роль пісні в створенні чудового настрою не остання.

Січ «Наталка Полтавка» перший драматичний твір нової української літератури, в якому сила і чарівна краса любові до свого народу з самого серця І. Котляревського перейшла у його твір. Ця п’єса виникла саме тоді, коли на терені нашої історії вирішувалась доля української культури. її поява була тим могутнім весняним громом, що розбудила свідомість нашого народу.

Автор прагнув розкрити національний характер героїв через сприйняття і осмислення їх пісень. Обробляючи сюжет, в основі якого лежать українські народні пісні, Котляревський іде далі, загострюючи його соціальну суть. У нього до Наталки сватається не тільки багатий нелюб, а й пан — чиновник, коханий же її не просто бідняк, а й наймит, бурлака.

Свідченням того, що сюжет п’єси не вигаданий письменником є безліч народних пісень про знівечене життя дівчини, яку розлучили з коханим і силоміць видали заміж за багатого, за старого та ще й до всього-нелюбого. Про це свідчать пісні «Ой під вишнею, під черешнею», «Ой мати, мати!», «Чого ж вода каламутна?» тощо,

У центрі уваги драматурга — образ Наталки.

Головна героїня не тільки словами, а й своїми чарівними піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня «Ой я дівчина Полтавка» — це чудовий портрет героїні, простої української дівчини, що дуже подобається своєю красою, веселою та жартівливою вдачею, вірністю своєму коханому Петрові. Доповнює цей портрет пісня «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», з якої дізнаємось, що Наталка небагатого, але чесного роду, не соромиться виконувати будь-яку роботу. її серце сповнене сумом і тривогою за своєю нареченою.

Саме цей стан дівчини передає пісня «Віють вітря, віють буйні».

Незважаючи на те, що у нашої героїні «болить серце, а сльози не ллються», бо «хто щасливим був часочок, по смерть незабуде».

Коли Терпилиха прагне видати свою доньку заміж за возного, дівчина стає рішучою в боротьбі за своє щастя. Про це яскраво свідчить пісня «Ой мати, мати!». Нею Наталка звертається до матері.

Вона вважає, що «лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити». Над своїм безталанням та сирітською долею сумує Петро, наречений Наталки. Немає в нього «ні хатинки, нема щастя ані жінки», «не орано і нічого не сіяно», бо він «один в світі».

А ось у сусіда і «хата біла» і «жінка мила» . Не дивлячись

На те, що хлопець бідний, у нього багата душа. Його козацька вдача виливається в пісні «Та йшов козак з Дону». Настрій Петра, прагнення швидше побачить свою Наталку, зізнання у щирому і вірному коханні передається в пісні «сонце низенько».

Побратим Петра, Микола, — весела і добра душа. Його знають всі: і орда, і ляхи, і турчини. Мандрівника Миколу часто супроводжує пісня. Співаючи пісню «Гомін, гомін, гомін по діброві», бувалий хлопець згадує про героїчне минуле своїх прадідів, що вміли хоробро відстоювати свою священну землю.

Ця пісня імпонує настроям і почуттям Миколу.

А пісні возного віддзеркалюють його душу. Він хабарник, і про це свідчить сатирична пісня «Всякому городу нрав і права».

Отже, в піснях розкриваються характери і погляди героїв на життя. Безсмертна, вічно юна пісня. Вона вийшла з зеленої, білостінної Полтави. її завжди в народі зустрічають ласкавим успіхом, закоханим поглядом, а інколи — чистими сльозами.

Як хочеться вірити, що і сьогодні ті давні і вічно молоді пісні будуть звучати з уст нашої молоді.