Роман «Майстер і Маргарита»

Російський письменник, драматург, есеїст, критик, журналіст. Бул-гаков народився у Києві на Андріївському узвозі, № 13 — тепер тут знаходиться літературний музей його імені. Тяжіння до літератури було з дитинства, вдома ставили вистави, писали вірші, прозу. Київський університет Булгаков закінчив з відзнакою, певний час працював лікарем.

З вражень його медичної практики виникає цикл оповідань «Нотатки юного лікаря» .

З 1921 року Булгаков оселяється в Москві, де йому судилися як поневіряння, так і створення шедеврів: «Біла гвардія» , «Дні Турбіних» , «Майстер і Маргарита» , «Життя пана де Мольєра» . Булгаков поєднує у собі талант сатирика, фантаста, реаліста, тому творчість його відносять до школи «магічного реалізму». Проблеми, яких торкається письменнику своїх творах, особливо в романі «Майстер і Маргарита», є «вічними»: боротьба добра і зла, питання життя і смерті, життєві цінності людини.

Автор ніколи не обходив гострих проблем сучасного йому життя, тому часто ставав об’єктом жорстокої критики, іза життя йому не вдалося опублікувати більшість своїх творів. Твори Булгакова як тоді, так і тепер, викликають інтерес, полеміку і діаметрально протилежні оцінки.

Роман починається з того, що Берліоз та його друг, поет Іван Бездомний, відпочивають у парку. А коли до них підходить Воланд, вони ставляться до нього насторожено. Друзі вважають іноземця шпигуном, ворогом радянських людей. І хоча Берліозу як освіченій людині цікаво поспілкуватись з Воландом, він повинен грати під «дудку» радянської моралі.

Берліоз та Бездомний намагаються переконати «іноземця», що 1с-уса Христа не було, а історії про нього — звичайна вигадка. Читаючи ці рядки, ми розуміємо, що люди забули про Бога, про вічні цінності, а це неминуче веде до трагедій. Письменник також висміює бажання людей до легкої наживи. Це добре видно в епізоді, де описується виступ Воланда з його почтом у вар’єте. Люди ловлять червонці, бо вважають їх справжніми.

А в кінці сеансу це все виявляється оманою, і люди залишаються ні І чим.

Питання цензури Булгаков також висвітлив у своєму творі. Коли Майстер написав свій роман про Понтія Пілата, на нього так почали тиснути, що він змушений був кудись зникнути. Письменникові сумно, що талановиті особистості не можуть реалізувати свої творчі здібності. Цінуються такі «митці», як Іван Бездомний та його друзі, такі ж «митці» з «МАССОЛІТу». Понад усе вони хочуть заволодіти жаданим членським квитком, який дає багато привілеїв.

Булгаков вважає, що мистецтво і культура не можуть бути на належному рівні за таких обставин. Він сподівається на зміни. Письменник вважає, що кожна людина повинна займатися своєю справою.

Це видно на прикладі Івана Бездомного, який знаходить своє призначення у вивченні стародавньої історії, бо розуміє, що поет він — нікудишній.

Булгаков загострює увагу на особистості Понтія Пілата — людини, наділеної владою, силою, розумом. За маскою жорстокості, байдужості, відчуження ховається серце, здатне страждати й співчувати.

Він розуміє, що засуджений до страти Ієшуа ні в чому не винний, та в нього не вистачає сили і мужності скасувати волю Синедріону та натовпу неосвічених жорстоких людей. Булгаков вважає, що людина ніколи не повинна зраджувати своїм принципам і робити неправильні вчинки за бажанням інших людей. Письменник порушує також проблеми хабарництва, пияцтва, нечесності, неосвіченості, боягузтва, фальші почуттів та багато інших.

Але ці «статті енциклопедії» змальовують різні часи. Тому гуртожиток «імені монаха Бертольда Шварца» чи «Вороняча слобідка» й виглядають «окремими недоліками», з якими треба боротися. Відважний льотчик виїжджає з комуналки тому, що отримав власну квартиру.

А от з «недоброї квартири» номер п’ятдесят «виїжджають» у іншому напрямі, і сховатись можна хіба що у божевільні. Це в 1928 році автори «Дванадцяти стільців» вважали, що в радянській Росії можна співати як хочеш і тоді, коли душа забажає. У і931 році, коли здавалося, що країна розвивається нечуваними темпами, Остап Бендер ще міг сказати, що справжнє життя мчить повз них.

Булгаков писав пізніше, і знав, що від примусового співу не — врятуються навіть ті, хто сховався за шафою.

Знайшовши себе у мистецтві, Булгаков не перестав бути лікарем, поставлені ним діагнози суворі й правдиві, а соціальні й психологічні оцінки завжди точні. Але не це змушувало читачів завмирати від захвату. Не тому у шістдесяті-сімдесяті роки «Майстра й Маргариту» переписували від руки, тиражували на друкарських машинках і принтерах — і ці тиражі перевищували усі мрії вірнопідданих соцреалістів. Ризикували через властиву булгаковській сатирі здатність створювати усе нові й нові візерунки, перемішуючи лірику й драму, читачів і чортячу свиту, минуле й майбутнє. Тоді ще ніхто не писав академічних наукових досліджень про «системність булгаковської сатири» та його «концептуальне мислення».

Просто у тих візерунках карикатура дивним чином накладалася на сьогоденність, набуваючи усіх ознак реального буття — і перетворюючи будні на гротеск.