Сценарій свята

Сценарій свята народної української пісні

Ще Григорій Сковорода учив пізнавати свій народ і в ньому самого себе. Протягом багатьох століть український народ боровся за свою незалежність, за свою культуру, за своє право бути народом. І рідне слово та народна пісня не дали йому загинути. Пісні донесли до нас із сивої давнини культуру і самобутність наших пращурів. Все життя українця: від колиски і до самої смерті супроводжується піснею.

Такі вже ми є: співаємо у великій печалі і в годину душевного піднесення.

З дитинства співаєте і ви. Спочатку дитячі пісеньки, веснянки, щедрівки, колядки — все це наше духовне багатство.

Дні дитинства, наче плин води,

Проліта дитинство, так у спадок

Зостається материна пісня, повна згадок,

Пам’ять зостається назавжди.

Тож на сьогоднішньому святі української народної пісні для вас співає лауреат міської літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького народний вокальний ансамбль «Калина» Білоцерківської міської ЦБС худ. керівник Олександр Давиденко.

Українська пісня! З давніх-давен пісня виражала радість і смуток, сподівання і мрії про майбутнє. Народна пісня — дорогоцінне надбання народу, нев’януча краса його духовності.

Хто не був зачарований нею?

Багато прислів’їв і приказок витворив наш народ про пісню:

Пісня — то душа народу

Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину.

Хто співає, той журбу проганяє.

Найдорожча пісня з якою мати колисала.

Українська пісня… Ніжна, лірична, весела, жартівлива, сумна — вона викликає в душі людській найскладніші, найглибші почуття і прагнення всього, що є кращого в людині, що підносить її до вершини людської гідності, до людяності, до творчості.

Наша пісня живить український дух! Доки живе пісня, доти живе і народ.

Пісне! Велична рідна пісне!

В тобі є все: і древня наша слава,

Володимира хист і мудрість Ярослава,

І наших прабатьків ворогування злісне.

І Богдана розвага,

І Богуна відвага

І Дорошенка розум, і хитрощі Мазепи,

І гомін гір, і блискіт зір,

І шум лісів, і розмова степу.

І материна любов, і жар палкий кохання

За свободою жаль і мрії про свободу.

І весь наш біль, всі наші сподівання.

Ти — дзеркало душі. Країни та народу!

Багата і образна символіка української народної пісні: хлопця називали соколом, місяцем, серденьком, орлом сизокрилим, голубом. А дівчину закохану в образі зозулі, зіроньки, калини — символу вроди і кохання.

Микола Гоголь говорив, що дзвенить піснями Україна, бо народні пісні для України — все: і поезія, й історія, і батьківська могила. Яке ж це диво-дивне — народна пісня. І яку силу таїть вона в собі! Через усі війни, злидні й поневіряння пісня залишається жити.

Вона нездоланна й безсмертна, як народ, що її породив.

Україна моя починається,

Там, де туга моя кінчається.

Край дороги, як пісня чаїна,

Починається Україна.

Україна моя починається

Там де доля моя усміхається

І як пісня, як спів солов’їний, не кінчається Україна

Пісні, які склав народ, передаються із уст в уста і називаються народними. Вони дуже різноманітні за своїми жанрами: трудові, обрядові, календарні, колискові, весільні, похоронні, історичні, баладні, козацькі, чумацькі тощо… Народна пісня землі української — це насамперед її історія, невмирущість душі народної, це глибинний світ життя, світ надій і сподівань.

Розповідають, що якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Обдарувавши усіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину, одягнену у вишиту сорочку, а руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові — вінок з калини.

— Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

— Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, вороги знущаються з люду.

— Чого ж ти не підійшла до мене? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? — Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її: «Є у мене неоцінений дар, який прославить тебе на цілий світ. Це — пісня».

Узяла дівчина — Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому із ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Такого сплеску в музиці і слові

Вогню такого не передаси,

Нічим, крім пісні, посестри любові,

Криниці невичерпної краси.

Буває пісня тугою налита,

І туга душу наскрізь пропече

Бува така, що наче серед літа

Срібляста річка в синю даль тече.

Вона — любов, вона — печаль і втіха

Жива вода на виразки душі

Поки живе — убереже від лиха

Понад стежками тихі спориші.

То вже здавен:

Лиш пісню розпочни —

Її підхоплять, аж у полі тісно…

Вкраїнський хліб тому такий смачний,

Що він завжди замішаний на пісні.

Колискова пісня… Скільки їх створив народний геній! Мати для кожного з нас, то символ усіх людських вартостей.

Матері… Все життя вони дивляться нам у слід, навіть коли їх не стає. Стоять і дивляться. І бажають нам життя і щастя. І пісня наша від матерів.

Сьогодні в Києві «Просвіта» робить великий вечір по вшануванню матерів, адже у неділю відзначали День матері.

Котилась ніжно — тепла пісня

І голос лагідно тремтів…

Ми із тієї пісні вийшли

На сто доріг, в полон світів.

Пішовши з рідного порога,

У сонячні й негожі дні

Ніколи не мина нас

Мамина підмога

Проспівані тобі її пісні.

Є декілька легенд про те, чому український народ співучий. А я розповім вам ще одну притчу про те, як народилася пісня. Дівчина пустила косу в ніч, набрала в пригорщі роси і напоїла місяця. Тоді відчула, як спадає з неї одяг і голе тіло перетворюється в пісню, що тужливо обвивається навколо коханого.

З ніжності, жертовності, терпеливого її серця і народилася пісня.

Душа народу не вмре ніколи

Вона живе у пісні чарівній

Усмішка щира й сльоза джерельна

Найвища, мабуть, нагорода їй.

Нашу пісню називають солов’їною. І кажуть, що солов’ї навчилися співати в українців. Ось послухайте цікавий переказ. Колись солов’ї не жили в Україні, літали по всьому світу, збираючи пісні для індійського царя, у саду якого вони жили.

Залетів якось один соловей на Україну і сів спочити у якомусь селі. На той час всі люди були у полі і не було чути ні музики, ні пісень. «Що то за люди живуть тут?» — подумав соловей. Настав вечір, люди поверталися з поля додому і ожила в полі, на сільських вулицях пісня. Соловей теж заспівав свою і звеселив людей.

Забувши про втому, вони так заспівали, що зачарували піснями солов’я. Полетів соловей до царського саду і там заспівав українські пісні так, що цар втратив спокій і звелів лише йому співати у своєму саду. Зачудовані солов’ї полетіли весною на Україну, щоб висиджувати пташенят і слухати най чарівніші в світі пісні.

Погасли кострища стоянок

У землю пішли племена

Забрали в холодні кургани

Сокири, мечі й письмена.

Стьмяніли браслети і гребні,

Розпались намиста разки,

Що їх одягали древні

Смагляві юні жінки.

Та може мені здалося —

А час не все переміг.

В пута тяжкі клинописні

Закована з давніх-давен

В степу оживає пісня

Давно занімілих племен.

Народна пісня — голос невсипущий

Душі людської — вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний

Не вийде з всюди сущого життя.

І невмируща пісня понад часом лине

І тільки пісня… — пам’яті ясна. —

Народу нашого свічадо спадкоємне

Крізь тьму віків горить і не згаса

Людського духу вогнище священне.

Хочеться, щоб наша рідна пісня, легка, як сон, примарна, ніби щастя, сонячна, неначе мрія зігріла ваші серця, захопила, оповила веселковими барвами, що ними мріють весни, плаче осінь, марять зими і кличе літо.

Пісня українська — дивовижний скарб

Пісня українська — таїна…

Теплий легіт хвиль душу доторка,

Манить невідомістю глибина…

Народна пісня…

Забували її, пригадали її,

І до пісні життя повернулось.

Десь луною озвались вечірні гаї,

Десь до серця дівка пригорнулась.

О пісне! Від народу кров і плоть

Ти узяла, щоб лиш йому служити.

Тебе ніхто не може побороть,

Бо вільний дух твій — правдою новий.

Затремтіли струни у душі моїй…

Ніжна-ніжна пісня задзвеніла в ній…

Що ж то їх торкнулось? Чи проміння дня?

Чи журба і радість, і любов моя?

Пісня… вона народилася з любові до цілого світу, бо з любові до спілого вітру, до рідного слова, до зір, із туги та журби, з любові до цілого світу, бо з любові виросла мудрість людини! Тож, зустрічаймось! Вітаймося словом! Погляд в погляд! На руку-рука!

Ми приходимо в світ для любові, все, що інше — неправда гірка!

Святість і вічність дарують українські пісні. Такі пісні ніколи не втратять шани і голосу не загублять свого.

Не пісня, а диво веселкове

Насотане віками.

Без пісні з рідним словом

Затвердне й хліб на камінь.

Музика згасне, а серце

Хай дзвенить піснями,

Щоб душі Ваші відкрилися добру!