Сентиментальна подорож, у скороченні

Всі добутки в скороченні цього автора Сентиментальна подорож Zoo, або Листа не про любов, або Третя елоиза Революція позбавила його, як і інших запасних, від багатомісячного стомлюючого й принизливого сидіння в казармах. У цьому він бачив (а бачив і розумів він всі по-своєму) основну причину швидкої перемоги революції в столиці. Воцарившаяся в армії демократія висунула Шкловского, прихильника продовження війни, що він тепер уподібнював війнам Французької революції, на пост помічника комісара Західного фронту. Не студент, що закінчив курсу, філологічного факультету, футурист, кучерявий юнак, на малюнку Рєпіна напоминающий Дантона, тепер у центрі історичних подій. Він засідає разом з уїдливим і гордовитим демократом Савинковим, висловлює свою думку нервовому, надламаному Керенському, відправляючись на фронт, відвідує генерала Корнілова (суспільство саме тоді терзалося сумнівами, хто з них краще підходить на роль Бонапарта росіянці революциивпечатление від фронту: у російської армії й до революції була грижа, а тепер вона вже просто не може ходити. Незважаючи на самовіддану активність комісара Шкловского, 240 , ЩоВключає в себе бойовий подвиг, вознагражденний Георгіївським хрестом з рук Корнілова (атака на ріці Ломница, під вогнем поперед полку, поранений у живіт навиліт), стає ясно, що російська армія невиліковна без хірургічного втручання. Після рішучої невдачі корниловской диктатури неминучої стає більшовицька вівісекція. Тепер туга кликала куди-небудь на окраїни — сіл у поїзд і поїхав.

У Персію, знову комісаром Тимчасового уряду в росіянин екпедиционний корпус. Бої з турками біля озера Урмия, де в основному розташовані російські війська, давно вже не ведуться.

Перси перебувають в убогості й голоді, а місцеві курди, вірмени й айсори (нащадки ассирийцев) зайняті тим, що ріжуть один одного. Шкловский на стороні айсорів, простодушних, дружніх і нечисленних. Зрештою після жовтня 1917-го російська армія приділяється з Персії. Автор (сидячи на даху вагона) вертається на батьківщину через південь Росії, що майорить на той час всіма видами націоналізму.

У Петербурзі Шкловского допитує ЧК. Він, професійний оповідач, оповідає про Персію, і його відпускають. Тим часом необхідність боротися з більшовиками за Росію й за волю представляється очевидної. Шкловский очолює броньовий відділ підпільної організації прихильників Установчих зборів (есерів) . Однак виступ відкладається. Продовження боротьби передбачається в Поволжя, але й у Саратові нічого не відбувається.

Підпільна робота йому не по душі, і він відправляється у фантастичний українсько-німецький Київ гетьмана Скоропадського. Воювати за гетьмана — германофіла проти Петлюри він не бажає й виводить із ладу броньовики, які були йому довірені (досвідченою рукою засипає цукор у жиклериприходит звістка про арешт Колчаком членів Установчих зборів. Непритомність, що трапився зі Шкловским при цьому звістці, означав кінець його боротьби з більшовиками. Сил більше не було. Нічого не можна було зупинити.

Усе котилося по рейках. Приїхав у Москву й капітулював. У ЧК його знову відпустили як гарного знайомого Максима Горького. У Петербурзі був голод, сестра вмерла, брата розстріляли більшовики. Поїхав знову на південь, у Херсоні при настанні білих був мобілізований уже в Червону Армію.

Був фахівцем-підривником. Один раз бомба вибухнула в нього в руках. Вижив, відвідав родичів, обивателів-євреїв в Елисаветграде, повернувся в Петербург.

Після того як стали судити есерів за їхню минулу боротьбу з більшовиками, раптом помітив за собою стеження. Додому не повернувся, пішки пішов у Фінляндію. Потім приїхав у Берлін. З 1917 по 1922 р., крім вищевикладеного, — женився на жінці по ім’ю Люся (їй і присвячена ця книга), через іншу жінку бився на дуелі, багато голодував, працював разом з Горьким в «Всесвітній літературі», жив у Будинку мистецтв (у тодішній головній письменницькій казармі, що розмішалася в палаці купця Єлисєєва), викладав літературу, випускав книги, разом із друзями створив дуже впливову наукову школу.

У скитаниях возив за собою книги. Знову навчив російських літераторів читати Стерна, що колись (в XVIII в. ) першим написав «Сентиментальну подорож». Пояснив, як улаштований роман «Дон Кихот» і як улаштоване безліч інших літературних і нелітературних речей.

З багатьма людьми успішно поскандалил. Втратив свої каштанові кучері.

На портреті художника Юрія Анненского — шинель, величезне чоло, іронічна посмішка. Залишився оптимістом. Один раз зустрів чистильника взуття, старого знайомого айсора Лазаря Зервандова, і записав його оповідання про результат айсорів з Північної Персії в Месопотамію. Помістив його у своїй книзі як уривок героїчного епосу. У Петербурзі в цей час люди російської культури трагічно переживали катастрофічну зміну, епоха виразно визначався як час смерті Олександра Блоку. Це теж є в книзі, це теж з’являється як трагічний епос.

Жанри перетворювали. Але доля російської культури, доля російської інтелігенції з’являлася з невідворотною ясністю. Ясної представлялася й теорія. Ремесло становило культуру, ремесло визначало долю. 20 травня 1922 р. у Фінляндії Шкловский писав: «Коли падаєш каменем, те не потрібно думати, коли думаєш, то не потрібно падати.

Мною змішані два ремесла». У тому ж році в Берліні він закінчує книгу іменами тих, хто гідний свого ремесла, тих, кому їхнє ремесло не залишає можливості вбивати й робити підлості.