Що таке любов. На прикладі листі Сухомлинського до доньки

Донька запитала свого батька, що таке любов. Це питання схвилювало його: адже тепер він розмовлятиме не з маленькою дитиною, а з юною жінкою. Бажаючи щастя своїй доньці, батько зауважує, що вона буде щасливою, якщо буде мудрою.

Тому тепер його слова до доньки будуть не такими, як раніше, бо він намагатиметься передати їй життєву мудрість, прагнучи, щоб із кожного батьківського слова, як з маленького зернятка, народжувалися паростки її власних поглядів і переконань.

Василь Олександрович згадує свою бабусю Марію, яка була для нього найближчою людиною в роки дитинства і ранньої юності. Саме вона відкрила перед ним світ казки, рідного слова і краси. І коли він якось тихого осіннього вечора запитав, що таке любов, бабуся розповіла казку, бо вона вміла найскладніше пояснити казкою.

Давно те було. Створив Бог світ, розселив усіх живих істот на землі, навчив людей землю обробляти, сіяти, будувати й пообіцяв прийти через рік, щоб подивитися, як вони живуть. А коли прийшов, побачив у їхніх очах незбагненну красу і невідому силу. Це була любов. Але ніхто не зміг пояснити Богові, що це означає.

Він розгнівався і покарав людей — вони почали старіти. Та коли прийшов Бог до людей через п’ятдесят років, то побачив в очах чоловіка і жінки ще могутнішу силу й красу. Це була вірність.

Не міг цього збагнути Бог і пообіцяв, що людський вік буде недовгим.

І коли він втретє навідався до людей, то побачив в очах старого чоловіка, який сидів сумний над маленьким гробиком землі, крім любові та вірності, ще щось. Це була пам’ять серця.

Ось що таке любов. Це вічна краса і сила людська. Живуть і продовжують свій рід тисячі живих істот, але любить тільки людина. І, власне, тільки тоді, коли вона вміє любити, вона і є Людиною.

З листа Василя Сухомлинського випливає, що любов є основним мірилом нашої

Людяності. Виміряти цим мірилом своїх сучасників. Свої роздуми записати.

Про любов, найкраще з почуттів, дарованих людині, мовлено багато прекрасних слів, створено сотні чудових книг і картин. Любов одухотворює, робить кращим і змістовнішим життя, наповнює його світлою радістю. Але не кожному дано увійти в цей храм взаєморозуміння, взаємодопомоги та взаємної відвертості, де двоє людей стають одним цілим.

На жаль, багато моїх сучасників не вважають любов основним мірилом нашої людяності. Можливо, вони втратили первозданний дух цього почуття, яке запалювало серця багатьох поколінь на подвиги, кидало виклик смерті. А можливо, просто змінилися часи.

Чим же іще пояснити, що шляхетність, просвітленість і навіть якась загадковість любові поступилися місцем корисливості, егоїзму та амбітності. Звичайно, я узагальнюю, бо життя багатогранне і кожна людина неповторна, та все ж…

Мабуть, на справжнє кохання здатні лише чисті серцем душі, не заплямовані цинізмом, — і тоді стіни зачерствілості руйнуються, а на тих руїнах проростають тонкі паростки животрепетної любові, від якої перехоплює подих.

Я впевнений: на якій вершині прагматизму ми б не стояли, кохання неодмінно творить диво, долаючи будь-які, навіть немислимі, перешкоди. І спасибі тим моїм сучасникам, які, незважаючи на зашкарублість і автоматизованість нашого світу, підносячись у цьому високому почутті, підносять й інших! Як на мене, тільки тоді кохання до однієї людини переростає у всеохоплюючу любов до всього сущого.