Що значило козацтво для України?

Козацтво виникло у ході постійної боротьби українського народу проти Польсько-литовської держави та турецько-татарської агресії. З XV ст. в наших степах чимраз частіше з’являються втікачі від польського панування. На новій території їм доводилось захищатися від нападів татар, і вони формуються в окремі озброєні загони, які не тільки відбивали наскоки татар, але й нападали на їхні загони та поселення.

Цих відважних людей почали називати козаками. «Козак» — слово тюркського походження, що означало людину, яка бореться за свободу.

Запорізький козак був не тільки піхотинцем, кіннотником, артилеристом, а ще й моряком. Адже Запорізьке Військо робило походи по Чорному морю проти своїх запеклих ворогів — турків. У ході бойових дій проти турецького військового флоту запорізькі козаки розробили спеціальні засоби боротьби з кораблями ворога.

Чайка була малопримітною серед морських хвиль, швидкохідною, а також сильною вогнем ближнього бою. Перебуваючи за зоною спостереження з галери, козаки швидко її наздоганяли і атакували. Безперечно, козацька тактика морського бою грунтувалася на відчайдушній хоробрості, сміливості та кмітливості.

Не останню роль у поведінці запорожців відігравала й особлива філософія оцінки життя і смерті, яку вони висловлювали однією фразою: «Смерті не треба боятися, бо від неї все одно не вбережешся».

Мабуть, саме тому козацтво було та й залишається для України святинею, синонімом свободи, людської й національної гідності. У найтяжчі часи наш народ вірив у своє визволення, у відродження козацької республіки, а при першій можливості прагнув втілити свою мрію у життя, доводячи, що козацькому роду нема переводу. Козаки приймали до себе всіх, хто вірив у Святу Трійцю.

Новобранцем, якого називали джурою, опікувався курінний отаман. Джура три роки проходив «випробувальний термін»: чистив зброю, вчився стріляти й володіти шаблею, пильнував козацьких коней. Під умілою орудою старого запорожця він вчився витривалості, хоробрості і ставав добрим лицарем; якщо ж джура втікав з поля бою, його карали смертю.

Козаки дотримувались своїх порядків і звичаїв. Найголовніша козацька твердиня — Січ — приймала тільки неодружених. Жіноча нога ніколи не ступала на її територію — такий був закон.

Якби хтось порушив його і привів на Січ жінку, того скарали б на смерть. Сімейні ж козаки жили на хуторах і в селах.

Виборний курінний отаман керував 150 козаками, а січовим військом — кошовий отаман, при якому були військовий суддя, обозний, писар та інша старшина. На чолі всього запорозького війська стояв гетьман, якого обирали на козацькій раді. Ознаками гетьманської впади були бунчук і булава.

Під час військових походів він користувався необмеженою владою, включаючи право застосування смертної кари. На Січі були також церкви і священики, своєю заступницею козаки вважали Святу Покрову.

Запорозькі козаки були щирими синами України і завжди боронили від ворогів свою волю і віру.

Тисячолітня боротьба українського народу за свою свободу є героїчною сторінкою Східної Європи й у світовій історії взагалі. Запорізька Січ, це своєрідне вогнище непокори поневолювачам, не мала аналогів у жодного народу світу. Український козак як вільний лицар-трудівник став уособленням типового характеру, притаманного нашому народові в головних своїх рисах і донині. Потреба постійного збройного захисту мирної праці сприяла становленню особливої військової організації, самобутньої системи управління й командування, оригінального військового мистецтва козаків.

Про їх мужність, хоробрість, винахідливість, відданість християнській вірі складали легенди. Вороги боялися, ненавиділи, та водночас і захоплювалися козаками, і запобігали перед ними. Загальновідомо, що Запорізька Січ захищала від нищівних набігів турецько-татарських загарбників не лише український народ, а й весь християнський світ. її визнали сусідні держави.

На Січ приймали послів із Австрії, Швеції, Польщі, Московії, Туреччини, Кримського ханства. Запорожці укладали міжнародні угоди, проводили переговори з іноземними дипломатами, підтримували, коли це було їм вигідно, окремі держави. Козаки служили при дворах французьких королів, австрійських імператорів та інших правителів Європи, і, як правило, робили там блискучу військову кар’єру.

У Запорізькій Січі сформувалися свої органи законодавчої та виконовчої влади, судочинства. Січ була, по суті, християнською козацькою республікою, побудованою на демократичних засадах, — однією з перших республік у тогочасній Європі. Неможливо не згадати й того, що козацька пісня, козацька ікона, козацька архітектура є неоціненним надбанням української культури.

Козацька свідомість була настільки сильною, що іноземні мандрівники називали тогочасних українців «козацькою нацією». Що й казати, і досі в очах європейців Україна осоціюється саме з добою козаччини, бо це справді неординарна і яскрава сторінка, вписана нашими сміливими предками у світову історію.