Шкільний Твір: Лист до подруги
Люба Оксано, скоро закінчується школа. Цей шкільний рік приніс нам багато нового. Один раз на тиждень ми маємо виробниче навчання на заводі, що випускає радіоприймачі та телевізори.
В перший день майстер на виробництві повів нас заводом та показав цехи. В одному з цехів працювали наші хлопці за верстатами. А дівчата працювали у цеху, де складають радіоприймачі.
О восьмій ми мали бути вже на заводі. Хлопці йшли до своїх верстатів, а дівчата до робочих місць у великому світлому цеху з конвеєром. Тут працюють лише жінки.
Вони дуже вправно роблять свою роботу. Ми думали, що це не важко — працювати тут. Але не все було так просто. Одного дня у нашому класі з’явився майстер з підприємства. У нас як раз була математика.
Він привітав нас усіх та сів за останню парту. Учитель математики пан Лаубе викликав до дошки Марко. Марко мусив пояснити домашнє завдання, але він не зміг цього зробити. Учитель спитав, чи може хтось допомогти Маркові.
Лише декілька підняли руки. Якби ти могла бачити обличчя нашого майстра! Пан Лаубе мусив пояснювати все знов.
Ми дуже зраділи, коли врешті пролунав дзвоник. Тут наш майстер вийшов уперед та іронічно спитав: «І ви хочете без математики вивчити у нас професію та складати радіоприлади?» «Я думав, що коли я працюю за верстатом..». — почав Марко. «… то ти не мусиш мати щось у голові?» — спитав майстер та продовжував: «Без знання ти на підприємстві далеко не підеш. Потрібні для цього не тільки математика чи фізика. Щоб стати вправним фахівцем, ти маєш вивчити ще багато чого іншого». Ми уважно слухали, бо майстер мав рацію.
Чи не так? Що ти думаєш про це, люба Оксано? Чи вибрала ти вже собі професію?
З привітом Від твоєї Моніки
Шкільний Твір: Лист до подруги