Шкілний твір на тему: Українське село 20-х років у п’єсах М. Куліша

Микола Куліш — одна з найтрагічніших постатей в українській літературі. З одного боку — «геніальна людина», талант, який, за словами Леся Курбаса, зайняв у 20-х роках перше місце серед драматургів на Україні. А з другого — цькування, виключення з партії, нейприйняття до спілки письменників, арешт 1934…

Доля відвела йому лише десять письменницьких літ, складних та бурхливих. Написано близько півтора десятки п’єс, звичайно, не рівнозначних. Але однозначне інше: основна риса його творчості — прагнення змалювати життя без прикрас та ейфорії, а таким, яким воно було насправді: з розрухою, міщанством, голодом, переродженням, смертю. М. Куліш не міг обминути традиційну тему української літератури — життя села і присвятив їй свою так звану трилогію: «97», «Комуна в степах», «Прощай, село».

Чим привернуло увагу письменника українське село 20-х років? Своїми драматичними подіями! На початку 20-х років, коли закінчилась громадянська війна, в країні склалося тяжке становище, спричинене посухою і неврожаєм. Але навіть те, що вродилось на українських землях, майже повністю відбиралось у селян продзагонами і відправлялось за межі республіки.

Міжнародний престиж першої у світі соидержави більшовицький уряд поставив вище інтересів власного народу.

На Україні почався голод. М. Куліш показує у своїй драмі «97» жахливі умови селянського життя, що призводить до людоїдства на Херсонщині восени 1921 та протягом зими і ранньої весни 1922 років. У двох рядках тексту — ,вся трагедія українського села: «Щодня у сільраді: той помер, той помирає, а той пухне….»

Примара голодної смерті до краю загострює складні класові відносини у селі: з одного боку голова комнезаму Мусій Копистка, голова сільради Сергій Смик, інші незаможники, а з протилежного — сільські багатії Гиря, Годований та їх прибічники. Боротьба не на життя, а на смерть розпалюється наказом вилучити церковні коштовності — чашу золоту й кадильницю — ніби для обміну на хліб. І не знали автор і його герої про лист Леніна Молотову, в якому йшлося про вилучення церковних коштовностей начебто для закупівлі хліба і звучав прямий заклик скористатися моментом і покінчити з одного маху з релігією та церквою. Дві руйнівні сили зустрілися у просторі п’єси: революційний фанатизм і голод.

Але обидві несли українському селянству смерть.

Ідейно-тематичним продовженням п’єси «97» стала драма «Комуна в степах». У ній також розповідається про протиборство незаможного селянства і куркулів. Автор нам показує, що ця боротьба набирає інших форм, ніж у попередньому творі. Куркулі на цей раз намагаються хитрістю перетягнути на свій бік бідняків та середняків, щоб відібрати від комуни сорок десятин землі і паровий млин.

Завершити сільську тематику М. Куліш намагався соціальною драмою «Прощай, село», у якій показані події часів колективізації. Це був дуже складний процес, ніхто не рахувався з селянином, з його бажаннями, мріями. Знову люди поділилися: одні — за колгосп «Червоне колосся», інші сумніваються: «Нащо збивати усіх в колгоспи?

Зірвете ж нарід з коріння його землі, то чи прийметься ще на новій?» Чи не так і сталося? Донині немає справжнього господаря на землі!

Отже, твори М. Куліша «97», «Комуна в степах», «Прощай, село» — це розповідь про українське село 20-х років, його герої — представники мільйонних мас бідного селянства, яке віками мріяло про власну землю, про вільну працю на ній. Але водночас ці драми — трагічний літопис загибелі українського села: вимирання чи вбивство людей, закриття церкви, знищення традицій, моралі, викорінення почуття любові до землі. Задуми М. Куліша, як одного з багатьох жертв партвіри, були інші, але сила таланту драматурга, його прагнення показувати життя таким, яким воно було насправді, дала нам реальну картину українського села 20-х років.