Шлях до істини (по творчості М. А. Булгакова) Майстер і Маргарита Булгаков М. А

Шлях до істини (по творчості М. А. Булгакова)
ПРО, боги мої! Я запитую його

Про щось не потрібному на суді…

Мій розум не служить мені більше…

М. Булгаков

«Майстер і Маргарита»

Євангелічні образи й мотиви виникають протягом усього роману Булгакова «Майстер і Маргарита». Син професора Київської духовної академії, Михайло Булгаков добре знав історію християнства. Як усякий художник, що ставить перед собою завдання, рішення яких допомогло б удосконалюванню людини, письменник у своїй творчості звертався до головних символів християнської віри

Ісус Христос з’являється вже на перших сторінках роману — «Справа в тому, що редактор замовив поетові для чергової книжки журналу більшу антирелігійну поему». У завдання поета входило опорочити Христа. Але Ісус всупереч установці в поемі вийшов «як живий». Цим фрагментом письменник як би затверджує, що Христос існувала як особистість. Берліоз у своєму прагненні відкинути цю істину переступає грань, за якої, по християнській вірі, його повинна осягнути кара

Відкидаючи Бога, людина продає душу дияволові, що й відбулося з Берліозом. Більш глибоко він розвиває цю думку в діалогах Иешуа й Понтія Пілата. Иешуа (Христос), бачачи омани й мучення прокуратора Іудеї, іронізує над марними спробами чиновника осягти істину буття: «Істина насамперед у тім, що в тебе болить голова, і болить так сильно, що ти легкодухо помишляешь про смерть. Ти не тільки не в силах говорити із мною, але тобі важко навіть дивитися на мене. І зараз я мимоволі є твоїм катом, що мене засмучує». Надалі розмові між Иешуа й Пілатом письменник проводить думку про внутрішній опір людини явному благу. Він не може повірити, що його воля може бути підпорядкована вищій силі, що, наприклад, може в мить зняти головний біль. Цікаво, що в момент загасання болю прокуратор злякався й навіть намагався сховати цей факт. Тим самим, по-моєму, Булгаков створює свого Христа. Історичний Христос не прощав невіруючих, у всякому разі, не випробовував до них симпатії. Булгаковський Христос заради торжества своїх ідей більше терпимо до недоліків людей. Бачачи реакцію прокуратора на чудо зцілення, він проте говорить: «Мені прийшли в голову деякі нові думки, які могли б, думаю, здатися тобі цікавими, і я охоче поділився б ними з тобою, тим більше що ти робиш враження дуже розумної людини».

Отже, Христос Булгакова терпимо й цінує в людині не сліпе поклоніння чуду, а, як мені здалося, розум, здатний розуміти його. Більше того, Иешуа намагається замаскувати свої надлюдські здатності, щоб це не заважало людині повірити у свої власні духовні сили. На питання здивованого прокуратора: «Як ти довідався, що я хотів покликати собаку?» — Иешуа відповів: «Це дуже просто, ти водив рукою по повітрю, — арештант повторив жест Пілата…» Заспокоєний прокуратор приймає Иешуа за лікаря, але багато значущий для роману розмова триває. Прокуратор запитує: «Так ти затверджуєш, що не призивав зруйнувати… або підпалити, або яким-небудь іншим способом знищити храм?» І чує у відповідь: «Хіба я схожий на недоумкуватого?» Ця відповідь підтверджує моє припущення, що булгаковський Бог розум ставить вище емоцій. Він уважає розумну істоту нездатним на здійснення якого б те не було зла. Але розум, звичайно, повинен завжди перебувати в гармонії із щиросердечними якостями людини. Не зрячи Иешуа вказує Пілатові на його надмірне захоплення собакою. Иешуа підштовхує прокуратора до думки, що любов до собаки не повинна перевищувати любов до людини. Я зрозумів це як рада Бога людині любити тільки собі рівного, до іншого ж миру проявляти повагу, терпимість і милосердя. Я ще помітив, що булгаковський Бог нікого не втримує від гріха, а є тільки уособленням високого й древнього ершалоимского миру, що протистоїть низинному миру князя тьми Воланда.

Мені здається, що між цими мирами й пролягає, по Булгакову, шлях до істини.