Соціальний прогноз у романі Е. Замятіна «Ми» Ми Замятін Е. І

Соціальний прогноз у романі Е. Замятіна «Ми»
Ми живемо в нелегкий час, але повинні бути вдячні йому хоча б за те, що до нас повернулися незаслужено забуті імена й добутки. Серед них Е. Замятін і його роман «Ми». Ця книга, що зробила величезний вплив на європейську літературу, що вивчалася в навчальних закладах багатьох країн, у Росії була опублікована майже через сімдесят років після своєї появи. Чому? Напевно, тому що її автор не вмів брехати й не хотів приховувати своєї тривоги побачивши того, що відбувалося з його батьківщиною після Жовтня 1917 року. Письменник розділив долю багатьох своїх сучасників: його книги не друкували, а сам він змушений був емігрувати. Справедливої залишається гірка істина про те, що немає пророка у своїй батьківщині

«Ми» — роман про майбутнє, про далеке майбутнє — через тисячу років. У ньому перевіряється заможність мрії, протягом століть людської цивілізації, що супроводжувала. Тривожне відчуття виникає вже від назви книги. «Ми» — слово-гасло, слово-символ свідомості маси. Письменник показує реальну суть утопії, здійсненої нібито від імені більшості й заради його блага. У категоричності «ми» звучить заборона на «я». Саме на цій забороні грунтується влада Єдиної Держави, про яке розповідається в романі. Оповідання ведеться у формі щоденника головного героя, що надає особливу вірогідність, дозволяє познайомитися з долею й поглядами одного з жителів суспільства майбутнього, з мовою й стилем Єдиної Держави. Сюжет роману відтворює не самі безхмарні дні в житті «нового миру». У Єдиній Державі зріє змова, з’являється підпільна організація «Мефи». На перший погляд, це здається абсурдним. Змова проти щастя, проти «земного раю»? Але подивимося, який же соціальний прогноз робить Е. Замятін?

Ми бачимо велику Єдину Державу, що виникло після Двохсотлітньої війни, коли вижили всього «0,2 населення земної кулі». Вони перемогли не тільки ворогів, але й саму природу. Люди відгородилися від її Зеленою Стіною, за якої заборонене виходити. Гілочку конвалій можна дістати тільки в Ботанічному Музеї. Життя Єдиної Держави підпорядкована Годинної Скрижалі, відповідно до якого все одновременно сплять, прокидаються, їдять «нафтову їжу», гуляють, працюють і навіть займаються любов’ю. Для того щоб керувати людьми, є «митецька, тяжка рука Благодійника». Для того щоб стежити, як виконується повсякденний регламент, «є досвідчене око хоронителів». Бути щасливим — борг кожного. Необхідна умова існування в Єдиній Державі — ідеальний, налагоджений побут. Але чистота й порядок у будинках — це частина нагляду за приватним життям громадян. Скляні житла проглядаються наскрізь, штори опускаються тільки тоді, коли дозволена любов по «рожевих талонах». У Єдиній Державі не може бути довгих прихильностей, щирих почуттів. Тут кожний належить усім. Якщо немає любові, то немає й сім’ї. Дітей дозволено мати тільки тим, хто відповідає Материнській і Батьківській Нормам, але родителями повною мірою не стають і вони, тому що їхніх вихованців виховує Держава. Ці реалії майбутнього перестають дивувати, коли згадуєш, що мова йде не про людей, а про «нумерах».

Начебто всі рівні й щасливі, не про що не думають, ні в чому не сумніваються, однак це не зовсім так. Серед героїв є ті, кого не задовольняє таке «щасливе» майбутнє. Найчастіше протест виходить від жінок, тому що їм важче всього упокоритися з життям без любові. Так уважає 0-90, що вирішує народити дитини, хоча й не підходить під Материнську Норму. Інша героїня — 1-330 — очолює повстання проти Єдиної Держави. Саме завдяки цій жінці пробуджується «я» у головному герої. Д-503 закохується по-справжньому, у ньому прокидається душа. Колишній законослухняний громадянин починає сумніватися в бездоганності «ідеальної несвободи», збирається віддати «Інтеграл» у руки бунтівників. Але для 1-330 роман з Д-503 — це тільки завдання. Розтрощений ревнощами й розчаруванням, головні герой погоджується на операцію по видаленню фантазії. Коло замкнулося: повстання подавлене, Д-503 остаточно знеособлений, він з гордістю заявляє: «Я впевнений — ми переможемо».

Трагічною іронією звучить у фіналі ця обіцянка перемоги й щастя. Держава підкорила собі особистість, спроба прозріння обернулася остаточною загибеллю. Але не випадково настільки похмурий авторський прогноз. Всім ходом роману Е. Замятін розкриває перед нами його центральну ідею: «Цей роман — сигнал про небезпеку, що загрожує людині, людству від гіпертрофованої влади… держави — однаково якого». Не можна будувати мир, у якому немає місця почуттям, не можна піддаватися тиску тоталітарної системи. Коли «я» розчиняється в «ми», людина перестає бути людиною.