Співаючий поет Юрій Визбор
Хто перший взяв гітару й, підійшовши до мікрофона, став не читати вірші, а співати їх? Хто був першим бардом, що співає поетом нашого часу? Багато хто думають: Окуджава. Ще частіше говарять: Висоцький.
У людей є підстави думати так. Але якщо бути точним, то в джерел сучасної пісенної лірики коштує Юрій Визбор. Був час недовге, півтора-два роки наприкінці п’ятидесятих, коли саме він, що яськрава виділився, що як би виплив із хвиль тоді студентської пісні, що широко розлилася, одноосібно опанував увагою й серцями слухачів.
Магнітофонні стрічки, передані з будинку в будинок, і живі голоси, що підхоплюють пісню від багаття до багаття, минулого немов відбиттям вигляду самого Визбора, веселого, желтовалосого, круглолицього хлопця в ковбойці, що не те співав, не те шепотів, не те розповідав із простотою, що бере за душу: Лижі в грубки коштують, Гасне захід за горою… Він був изумительно, прирожденно артистичний, цей співак у багать, і в його артистизмі вже була намацана свая довга тема, свая інформація, знайдена відразу й точно. Тоді жартували: у Визбора навіть гітара сміється! Через десятиліття проніс Визбор цю сваю посмішку.
Поруч із пронизливим елегійним сумом Окуджавы, поруч із лютим, гнівним напором Висоцького не повторювалася посмішка, що іськриться, Визбора, і пісні його пізнавані саме по відсвіті сміху. Життя його виявилася недовгою. Усього п’ятдесят років.
Він встиг багато чого.
Написав кілька сценаріїв, видав пари книжок оповідань, зіграв кілька кіно-ролей. Залишив купу чарівних акварельних, гуашевых пейзажів, «зелені озера так риськи лісів…». Його пісні існують у живій пам’яті людей, їх співають у студентських гуртожитках, у багать, на зимівлях, у кубриках і в кают-компаніях. Він поет товариства, поет тісних людських зв’язків.
Герой Визбора завжди у зв’язці, у ланцюжку. Він — співак чоловічої доблесті. Його герой — людин з рюкзаком і ледорубом.
Людина на крутому схилі. На палубі, що нахилилО. За кермом машини, що мчиться.
За штурвалом літака, що злітає. Його симвали — тропа, що йде в туман, тропа, по кручі взбирающаяся до сонця. Його мова — ськупі жести. Чоловіча небагатослівність, що злегка соромиться себе, що як би ховає сваю силу. Юрій Визбор з тих самих дітей війни, що вижили в страшні роки, виросли на «горбатих вулицях», а потім, вивчившись, осваївши книжкові премудрості, закинули за спини рюкзаки й пішли осваювати цю землю.
Визбор з його нехитрими мелодіями, з його щиросердністю — романтик цього покоління. Він — поет покоління, що не втратило юнацької мрійності. Він — поет епохи, що заповість сваю мрію сильним людям майбутнього.
Співаючий поет Юрій Визбор