Сповідь Сонечки Мармеладовой (по романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»; Злочин і покарання Достоєвський Ф. М

Сповідь Сонечки Мармеладовой (по романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»
У глибині Росії, у далекому Сибірі на місці жорстокої каторги недавно археологи виявили приголомшливу знахідку — лист однієї відомої укладеної — Соні Мармеладовой за назвою «Сповідь Господу». Наш журнал надає читачам унікальну можливість прочитати цю легендарну сповідь

«Господи, я хочу сповідатися перед тобою в останні дні свого життя. На мою частку випала нелегка доля: рано пішла з життя мама, батько, женившись на Катерине Іванівні, опустився й спився, а я була змушена жити «по жовтому квитку». Але, Господи, прости мене за це, я розумію, наскільки великий і тяжкий мій гріх, я дуже винувата перед татом і Катериной Іванівною й анітрошки не виню їх, це був мій вибір. Мені соромно, що я знеславила їхнє ім’я, і я тепер розумію, що можливо в мене був інший вихід, але тоді я його не бачила й тому зважилася переступити грань моральності й жити відкинутої, у ганьбі й приниженні. Всі гроші, отримані мною, я віддавала сім’ї, розуміючи, що там вони потрібніше. Але я знала, що всі ці гроші батько пропивав, картаючись за це, але не міг зупинитися. Але, проте я ніколи не тримала на тата зла й ніколи не дорікала його ні в чому, та як знала, що не маю права засуджувати його, тому що я сама велика грішниця

Після смерті батька й Катерини Іванівни мені допоміг пан Свидригайлов. Я не очікувала від нього такої прихильності й участі в моїй долі й майбутньому детишек. Видимо, всі, навіть найгірші люди здатні на щедрі й шляхетні вчинки. Я завжди буду молитися за заспокоєння його душі, Господи, урятуй і збережи його.

Я б хотіла висповідатися за ще один дуже близького й дорогого мені людини — Родіона Раскольникова. Він змінив моє життя, я вперше зрозуміла, що я можу вивести його на вірний шлях, можу допомогти йому врятуватися від самого себе. Родіон був першою людиною, що відніс до мене із щирим співчуттям, що спілкувався із мною на рівні. Він розумів, що ми й наші долі схожі — ми обоє вбили самих себе морально, перекреслили своє життя, одним невірним кроком поставили на ній хрест. І ми обоє — ізгої в цьому світі, ми прирекли себе на самітність серед людей, і в цьому нашу подібність. Я дуже хотіла допомогти йому, бачачи те, як він терзає й мучить себе. Єдине, що рятує й допомагає мені в житті — це віра в Бога, це єдине, що в мене залишилося; і я хотіла подарувати, поділитися своєю рятівною вірою з Родіоном, очистити його змучену душу. І я не вважаю його егоїстом, я сама дуже хотіла полегшити його страждання, і тому прийняла частину його гріха й пішла за ним на катогру. І я не жалую про це, я допомогла йому встати на вірний шлях у житті, і це гріє мене. Я знаю, що в душі він дуже гарна й добра людина, що просто заплуталася в житті. І я ніколи не засуджувала його, хоча, звичайно, його гріх — дуже важкий тягар. Господи, прошу тебе, прости йому його гріхи, нехай він знайде заспокоєння своїй змученій душі.»

Я вважаю, що Соня — це ідеал Ф. М. Достоєвського. У ній він втілив всі найкращі й шляхетні людські якості: терпіння, милосердя, співчуття, безмежну любов, безмірне бажання допомогти улюбленим людям, і, звичайно, святу й непохитну віру в Бога. Соня в добутку виражає думки й почуття самого Достоєвського. Я вважаю Соню святою й чистою дівчиною, незважаючи на брудний і жорстокий мир, у якому вона живе, вона чиста душею, вона не озлобилася, не очерственела. Соні щастя дається в нагороду за її страждання. Я вважаю цю сповідь дуже щирої, тому що всі мрії й думки Соні йдуть від щирого серця, а це неможливо підробити. Соня несе із собою світло надії й віри, любові й співчуття, ніжності й розуміння — саме таким повинен бути людина, на думку Достоєвського. И я с їм повністю згодна.