Стильова своєрідність роману Дім на горі

Часова структура І частини
Тут переплітаються три оповідання: про Галю та інших жителів дому; про Миколу й Олександру Ващуків, батьків Неоніли; і про Івана шевчука та його жінку Марію. Кожній розповіді характеристичний рух уперед і назад у хронології, що дезорієнтує читача. Всезнаючий оповідач залюбки подає інформацію про часове пов’язання між подіями, але таким способом тільки містифікує читача, який не знає, коли відбувається розповідне “тепер”: “Вийшли з того дому, якому судилося через десять років загинути разом з його веселою господинею. Через п’ятнадцять років він знову зустрінеться з Олександрою Панасівною…

“. Правда, взявши під увагу всі такі часові натяки, можна дуже накладно визначити час кожної події. За враженням часової непроглядності криється строга хронологічна послідовність, однак, роман навмисне приховує календарні конкретності від читача. Події в житті дому на горі позбавлені дат, а через це – виразного пов’язання з загальною “публічною” історією. Таким чином, Друга світова війна опиняється майже на маргінесі розповіді, а революційні події 1917-1921 рр.

Навіть не згадують. Поетичність прози
Поетичність Дому на горі Проявляється в тому, що читач, читаючи слова й речення, свідомий їхнього навантаження значеннями й асоціаціями.

Витворюється враження, що кожна річ чи явище є не тільки собою, а також символом; що кожний образ має своє місце в обдуманій загальній системі. Так, наприклад, прочитавши про те, як Володимир “сидів непорушно на камені, невідривно дивлячись на той бік річки, де жовтіло перше осіннє листя, і йому здавалося, що, коли сидітиме так ще з кілька годин, перетвориться на ящірку”, читач опиняється перед питаннями інтерпретації: який існує символічний зв’язок між каменем та осіннім листям? Чому Володимирові тут здається відповідним перетворення якраз у ящірку? Урочистість стилю
Речення синтаксично прості. Переважає складносурядність. Мова твору уникає порівнянь і метафор.

Усі стилістичні сигнали перконують читача, що тут роповідається про важливе, небуденне; йде мова не так про одноразові події чи про індивідуальних людей, як про великі й значущі узагальнення. Тип розповіді в першій частині в певних аспектах архаїчний, подібний до гомерівського епосу (напочатку сказано, що трапиться, й уся розповідь – це не відкриття нового, а підтвердження відомого, ритуального переказання міфічного). Так і в першій частині Дому: у бабиному міфі сказано все суттєве, а решта розповіді тільки домальовує заздалегідь відому схему, показує в деталях правдивість і достовірність міфу. Друга час – Тина роману своєю розповідною структурою багато більш модерна.

Дванадцять “оповідань” другої частини є в дійсності новелами, розповіді лінійної побудови, які викликають зацікавлення незвичайністю сюжету, драматичністю й несподіваністю сюжетних поворотів і розв’язок. Новели другої частини роману виявляють чималу тонкість у керуванні напругою, у творенні нових і перетворенні старих сюжетів, у викликанні атмосфери невпевненості й жаху, у вимис-ленні розповідних несподіванок. Новели полонять фабулою.