Сучасний Микола Куліш
Перший у Харкові молодіжний драматичний «Театр 19» довго торував шлях у велике мистецтво. Нині він теж не відзначений якимись державними нагородами, але є одним із найпопулярніших драматичних театрів Харкова. Придбати квитка на спектакль за кілька годин до початку вистави — річ неможлива, бо всі знають, що квитки слід замовляти хоча б за два тижні.
Тож, ясна річ, у невеликому залі на будь-якій виставі — жодного вільного місця.
Нещодавно відбулася прем’єра «Хулія Славлю» за мотивами «кумедійки» М. Куліша «Хулій Хурина». Режисер Ігор Ладенко визначив, що це фантасмагорія у двох діях. Власне, глядачам був представлений певний період історії України, коли більшовицька ідеологія панувала на селі, коли люди, повіривши в якісь примарні ідеали, самі поступово перетворювалися на щось ефемерне й далеке від нормального людського буття.
Головний персонаж, до якого апелюють усі наступні герої, має красномовне ім’я та прізвище — Хома Божий. Власне ж сам Хулій Хурина — це втілення суспільства, збайдужілого до своїх цінностей, показ того, до чого може призвести порядок речей, коли люди просто нехтують здоровим глуздом. Ловиш себе на думці, що актуальність цього твору не зникає, усе, що відбувається на сцені, чомусь повя’зується із сучасністю, коли посадовці готові не закривати рота, аби балабонити на весь світ невідомо про що, лиш не мовчати.
На їхню думку, раз говорить багато — значить, працює.
Прекрасна гра акторів Сергія Бабкіна, Олега Дідика, Сергія Сав-лука, Наталії Іванської, Дарини Таряавської, які не прагнули до якогось реалізму, а дбали про те, аби глядач побачив певні образи-символи того часу й проникся тим духом критицизму, який власне й надихнув Миколу Куліша написати цю п’єсу. Адже насправді деякі рішення керівної партії доводили до абсурду навіть нормальні починання звичайних простих людей.
Усе йшло врозріз із тими моральними цінностями, які сповідувало суспільство, незважаючи на зміни, якісь перетворення, що їх начебто хотіли зробити головні ідеологи. А це врешті спричинило кумедність дійства, бо все, за що бралися більшовики, було псевдокультиваним, насаджуваним, неприроднім.
На мою думку, саме такі спектаклі без лекцій, без особливого повчання дають можливість нинішньому поколінню в образній формі скласти думку про той «радянський час». Цей час ще сидить дуже глибоко в наших батьках і дідах та бабусях. Час іде, ми маємо хоча б на рівні емоцій оцінити те, що було в ті части.
Це зробити нам дав змогу «Театр 19».
Сучасний Микола Куліш