Сумний детектив, у скороченні

Для тих, у кого мало часу на читання всього добутку. Вам у допомогу — скорочені тексти! Решебники Всі добутки в скороченні цього автора Пастух і пастушка Сумний детектив Сорокадвухлетний Леонід Сошнин, що був оперативник карного розшуку, вертається з місцевого видавництва додому, у порожню квартиру, у самому поганому настрої. Рукопис його першої книги «Життя всього дорожче» після п’яти років очікування нарешті-те прийнята до виробництва, але ця звістка не радує Сошнина. Розмова з редакторшей, Октябриной Перфильевной Сироквасовой, що намагалася зарозумілими зауваженнями принизити автора-міліціонера, осмелившегося називатися письменником, роз’ятрив і без того похмурі думки й переживання Сошнина.

«Як на світі жити? Самотньому?» — думає він по дорозі додому, і думки його важкі У міліції він своє отслужил: після двох поранень Сошнин відправлений на пенсію по інвалідності.

Після чергової сварки від нього йде дружина Лерка, забравши із собою маленьку доню Светку. Сошнин згадує все своє життя. Він не може відповістити на власне запитання: чому в житті так багато місця горю й стражданню, але завжди тісно любові й щастю? Сошнин розуміє, що серед інших незбагненних речей і явищ йому має бути осягати так звану росіянку душу й починати йому треба з найближчих людей, з епізодів, свідком яких він був, з доль людей, з якими зіштовхувала його життя…

Чому російські люди готові пошкодувати костолома й кровопускателя й не помітити, як поруч, у сусідній квартирі, умирає безпомічний інвалід війни?.. Чому так вільно й куражливо живеться злочинцеві серед такого добросердого народу?..

Щоб хоч на мінуту відволіктися від похмурих дум, Леонід представляє, як прийде додому, зварить собі холостяцький обід, почитає, поспить маленько, щоб вистачило сил на всю ніч — сидіти за столом, над чистим аркушем паперу. Сошнин особливо любить цей нічний час, коли він живе в якімсь відособленому, своїм уявою створеному світі Квартира Леоніда Сошнина перебуває на окраїні Вейска, у старому двоповерховому будинку, де він і виріс. Із цього будинку батько йшов на війну, з якої не повернувся, тут умерла до результату війни й мати від важкої застуди. Леонід залишився із сестрою матері, тіткою Липою, що з дитинства звик кликати Ліною.

Тітка Ліна після смерті своєї сестри перейшла на роботу в комерційний відділ Вейской залізниці. Цей відділ «пересудили й пересаджали разом». Тітка намагалася отруїтися, але неї врятували й після суду відправили в колонію. До цього часу Леня вже вчився в обласній спецшколі УВС, звідки його ледве й не вигнали через засуджену тітку.

Але сусіди, і головним чином однополчанин батька Лавря-Козак, поклопоталися за Леоніда перед обласним міліцейським начальством, і все обійшлося Звільнилася тітка Ліна по амністії. Сошнин уже попрацював дільничним у віддаленому Хайловском районі, звідки привіз і дружину. Тітка Ліна встигла перед смертю понянчить дочку Леоніда, Світла, що вважала внучкою. Після смерті Ліни перейшли Сошнини під заступництво інший, не менш надійної тітки по ім’ю Грануючи, стрілочниці на маневровій гірці.

Тітка Грануючи все життя займалася чужими дітьми, і ще маленький Леня Сошнин осягав у своєрідному дитячому садку перші навички братерства й працьовитості Один раз, уже після повернення з Хайловска, Сошнин чергував з убранням міліції на масовій гулянці з нагоди Дня залізничника. Четверо упившихся до втрати пам’яті хлопців згвалтували тітку Граную, і якби не напарник по патрулі, перестріляв би Сошнин цих п’яних, спалих на галявині молодців.

Їх засудили, і після цього випадку тітка Грануючи стала уникати людей. Один раз вона висловила Сошнину страшну думку про те, що, засудивши злочинців, тим самим погубили молоді життя.

Сошнин накричав на бабу за те, що вона жалує нелюдей, і стали вони цуратися один одного… У брудному й запльованому під’їзді будинку до Сошнину пристають троє випивак, вимагаючи привітатися, а потім і вибачитися за своє нешанобливе поводження.

Він погоджується, намагаючись остудити їхній запал миролюбними репліками, але головний з них, молодий бугай, не заспокоюється. Розпаленілі спиртним, хлопці накидаються на Сошнина. Він, зібравшись із силами — позначилися рани, лікарняний «відпочинок», — перемагає хуліганів. Один з них при падінні вдаряється головою об опалювальну батарею. Сошнин підбирає на підлозі ніж, валандаючись, іде у квартиру. І відразу дзвонить у міліцію, повідомляє про бійку: «Одному героєві голову об батарею розколов.

Якщо че, не шукали щоб. Лиходій — я». Приходячи в себе після случившегося, Сошнин знову згадує своє життя Вони з напарником переслідували на мотоциклі п’яного, що погнав вантажівку. Смертельним тараном вантажівка мчалася по вулицях містечка, уже обірвавши не одне життя. Сошнин, старший по патрулі, вирішив пристрілити злочинця.

Його напарник вистрілив, але перед смертю водій вантажівки встиг зштовхнути мотоцикл міліціонерів, що переслідували. На операційному столі Сошнину чудом урятували від ампутації ногу.

Але він залишився кульгавим, довго й важко вчився ходити. Під час видужання слідчий довго й завзято мучив його розглядом: чи правомірно було застосування зброї? Згадує Леонід і про те, як зустрів свою майбутню дружину, рятуючи її від хуліганів, які намагалися прямо за кіоском «Союзпечать» зняти з дівчини джинси. Спочатку життя в них з Леркою йшла в спокої й згоді, але поступово почалися взаємні докори.

Особливо не подобалися дружині його заняття літературою. «екий Лев Толстої із семизарядним пістолетом, з іржавими наручниками за поясом!.. » — говорила вона Згадує Сошнин про те, як один «взяв» у готелі містечка залітного гастролера, рецидивіста Демона И нарешті, згадує, як спившийся, що повернувся з місць висновку Венька Фомін поставив остаточний хрест на його кар’єрі оперативника… Сошнин привіз дочку до батьків дружини в далеку деревеньку й уже збирався вертатися в місто, коли тесть повідомив його, що в сусіднім сільці п’яний мужик замкнуло в сараї бабів і загрожує підпалити їх, якщо ті не видадуть йому десять рублів на опохмелье. Під час затримки, коли Сошнин поскользнулся на гної й упав, переляканий Венька Фомін і всадив у нього вила… Сошнина ледь довезли до лікарні — і ледь минув він вірної смерті. Але другої групи інвалідності й виходу на пенсію минути не вдалося Уночі Леоніда будить від сну страшний крик сусідського дівчиська Юльки.

Він поспішає у квартиру на першому поверсі, де Юлька живе зі своєю бабкою Тутишихой. Випивши пляшку ризького бальзаму з гостинців, привезених Юлькиним батьком і мачухою із прибалтійського санаторію, бабка Тутишиха вже спить мертвим сном На похоронах бабки Тутишихи Сошнин зустрічає свою дружину з дочкою. На поминках вони сидять поруч. Лерка зі Светой залишаються в Сошнина, уночі він чує, як за перегородкою сопе носом дочка, і почуває, як поруч, несміливо до нього пригорнувшись, спить дружина. Він піднімається, підходить до дочці, поправляє в неї подушку, притискається щокою до її голови й забувається в якімсь солодкому горі, у що воскрешає, животворящому сумі. Леонід іде на кухню, читає «Прислів’я російського народу», зібрані Далем, — розділ «Чоловік і дружина» — і дивується мудрості, укладеної в прості словах «Світанок сирою, сніжною грудкою вкочувався вже в кухонне вікно, коли насладившийся спокоєм серед тихо сплячої сім’ї, з почуттям давно йому невідомої впевненості у свої можливості й сили, без роздратування й туги в серце Сошнин приліпився до стола, помістив у пляму світла чистий аркуш паперу й надовго завмер над ним».