Світ реальний і фантастичний, чи як писати твір по роману М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита»

У літературі чимало добутків, у яких «переплітаються» світи реальний і фантастичний. Це й «Іліада» Гомера, і «Божественна комедія» Данте, і романтичні балади Жуковського. Поява реалізму практично вивело із уживання даний прийом.

Тим більше важливим стала поява роману «Майстер і Маргарита» з його унікальною просторово-тимчасовою структурою.

Подібна концепція не є винаходом Булгакова. Про існування мнимого світу говориться, наприклад, у книзі П. Флоренського «Давності в геометрії», також у ньому сформульована ідея про троїчного буття. Але автор «Майстра й Маргарити» полемізує із ученим, тому що останній трактував Сатану як «мавпу Бога», а мнимий світ населений силами Світла.

Філософське обгрунтування розглянутої концепції дається в працях Г. Сковороди.

Отже, структура роману будується за принципом існування трьох світів: земного, біблійного й Вічного. Останній — сполучна ланка між першими двома, вона допомагає виявити подібність між зустріччю на Патріарших ставках і допитом Ієшуа Га-Ноцрі — ці події відбулися в той самий день календарного року.

Між світами існує й композиційний зв’язок, у романі вони переплітаються. «Древні» глави вводяться по-різному: як оповідання Воланда й супровідне його бачення, як сон Івана Бездомного і як уривок з роману Майстра. Ці глави виділені й стилістично: у них з’являється розміряний ритм оповідання, знову прихожа гнучкість мовлення створює відчуття реальності що відбувається. Існують у романі ситуації, що повторюються у всіх трьох світах, — у такий спосіб Булгаков прагнув зробити зв’язок часів очевидним. Легко простежуються збіги в описі погоди .

Найчастіше це — прямі ремінісценції.

Також повторюється образ мармурових сходів: вони присутня й у древніх главах, і на балі в Сатани. Цікавий і образ юрби, що виникає під час страти Ієшуа, на балі й у черзі у вар’єте.

Зв’язок часів виявляє й знаменита фраза «…П’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат». Вона ж завершує оповідання в різних світах: біблійному — у главі 26, вічному — у главі 32 і в московському — в епілозі. Кожний із цих світів має також свої тимчасові особливості: у першому дія триває один день . Що стосується потойбічного миру, то в ньому час зупиняється й не рухається .

До слова, саме в такий спосіб у романі вирішується проблема гріха Маргарити: вона зробила його за межами часу, і її душа залишилася незаплямованої, отже, її вчинок нешкідливий і прощається.

Маргарита — унікальний персонаж і в системі образів, структура якої продиктована концепцією троїчного буття. Герої, що існують у різних «вимірах» але зведені однією проблемою, поєднуються автором у тріади. Маргарита є виключенням у цій системі. Вона — збірний образ, і основні її якості — любов і жаль — присутні в усіх світах. Тому в неї немає двійників, вона — монад.

Особняком стоять персонажі Майстра й Ієшуа, об’єднані проблемою творчості. Їх зближає те, що по натурі вони не борці, наявність трагедії нерозуміння; можна говорити й про існування «Голгофи творчості» для обох персонажів.

Однак щирий дозвіл проблема творчості одержує не в системі образів, а в троїчному. Булгаков затверджує, що всі великі добутки переміщаються в вічність і теперішнє визнання справжньому художникові буде дано за межами людського життя, що й ілюструє фінал роману.

У зв’язку із цим стає очевидним контрастне протиставлення двох світів. Необхідно відзначити, що автор використовує прийом відновлення фантастичного влучення з вічності в Москву, Воланд і його свита здобувають побутові риси. З іншого боку, при переході зі звичайного світу в ірреальний оголюється сутність людини. Використається прийом гротеску .

Таким чином, світи зв’язані: життя героя починається в реальності й переміщається у фантастичну область , причому його доля залежить від діянь у звичайному світі. Булгаков висвітлює ще один аспект з’єднання світів: деградацію щиросердечної природи людини ; те, що було трагічним у стародавності, стало фарсом у реальності.

Автор затверджує, що границя між вічністю й сьогоденням примарна. Образи героїв проектуються у вічність, але попадають туди лише самі гідні з них: Ієшуа, Понтій Пілат, Левій Матвій. Іншими словами, у фантастичній частині роману дається умовний дозвіл образів.

Деякі предметні деталі «кочують» з однієї частини добутку в іншу: вино, поле Левія Матвія. Постійний і мотив, що поєднує любов і вбивство: загибель Іуди й зустріч Майстра й Маргарити . Здається, що в концепції трьох вимірів сполучною є також проблема добра й зла. «Древні» глави показують, що добро для однієї людини могло б обернутися злом для інших.

У московській частині зображена зворотна ситуація . А між цими світами — вічність — єдине місце, де Майстер і Маргарита знайшли спокій, де дві тисячі місяців страждав п’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат.