Тема любові й прощення в романі «Майстер і маргарита»

Твір по літературі: Тема любові й прощення в романі «Майстер і маргарита»

У тумані ранковому невірними кроками

Я йшов до таємничих і дивовижних берегів

Вл. Соловйов

Любов, прощення — поняття не стільки християнські, скільки загальнолюдські. Саме вони становлять основу всякої моралі, усякої світової релігії. Для Михайла Булгакова вони — смислообразующие принципи, що лежать у фундаменті будинки його роману. Письменник втілює в прозі ідеї, якими протягом п’ятдесятьох років марила російська культура. Просто втілювалися вони в основному в поетичних текстах Тютчева, Соловйова, Блоку, Ахматовій. Булгаков перший із прозаїків, хто зумів адекватно, з майстерністю генія осмислити їх у своєму жанрі. Подвійність буття, подвійність людини, вторинність земного шляху стосовно істини миру, любов небесна й любов земна — все аранжування попередньої поетичної традиції присутня в романі Булгакова. Однак закони жанру й таємничі закономірності таланта, що творить, диктували письменникові унікальні, нікому не ведені досі шляхи рішення цих проблем. Маргарита любить Майстра, Майстер — Маргариту, їм допомагає Диявол — все це стало загальним місцем і не має потреби вкомментариях.

Однак має потребу в коментарях наступна дивна подія роману, замічена всіма, але ніяк не пояснене. Для початку цитата: «За мною, читач! Хто сказав тобі, що немає на світі теперішньої, вірної, вічної любові? Так відріжуть брехунові його мерзенна мова!» Справа в тому, що теперішня небесна любов поетів відвідує героїв книги в розквіті їхнього земного життя. Вона поселяється в їхніх серцях, і все наступне не до того, щоб урятувати її. Така любов занадто могутня й не має потреби в захисті, а закохані мають потребу в тім, щоб удержатися друг поруч друга. Енергією зчеплення харчує їхній роман, що пише Майстер. Гине книга, і коханці втрачають один одного. Воланд повертає Маргариті рукопис — і вертається Майстер

Булгаков не знаходить місця ненависті й розпачу. Він сміхотливий, але сміх його не саркастичен, а виконаний такого гумору, яким однаково сподручно осміювати дурнів і розумних. Вся ненависть і помста Маргарити, що летить нагишом над Москвою, полягає в затопленні квартири критика Латунского й у биття стекол. Це ніяка не помста, а звичайне веселе хуліганство

Любов у Булгакова все викупає й все прощає. Всепрощення наздоганяє кожного, неминуче, як доля: і похмурого темно-фіолетового лицаря, відомого під ім’ям Коррвьева-Фагота, і юнака, демона-пажа, що був котом Бегемотом, і Понтія Пілата, і романтичного Майстра, і його чарівну супутницю. Письменник показує нам, своїм читачам, що любов земна — це любов небесна, що міняються вигляд, одяг, епоха, час життя й місце вічності, але любов, настигшая вас, що виник «як убивця з-за рогу», вражає в саме серце й назавжди. І вона незмінна за всіх часів і в усі вічності, які нам призначено пережити. Вона наділяє героїв книги енергією всепрощення, тої, котру виявляє в романі Майстра Иешуа й про яку дві тисячі років тужить Понтій Пілат. Булгаков зумів проникнути в душу людини й побачив, що вона те місце, де сходяться земля й небо. І тоді він видумав для люблячих і відданих серць місце спокою й безсмертя: «От твій будинок, от твій вічний будинок», — говорить Маргарита, і десь далеко їй вторить голос іншого поета, що пройшов цю дорогу до кінця:

Смерть і Час панують на землі, —

Ти владиками їх не клич;

Всі, кружляючись, зникають в імлі,

Нерухомо лише сонце любові