Тема війни в російській літературі

Коли в мирне життя людей уривається війна, воно завжди приносить горе й нещастя в сім’ї, порушує звичний уклад життя. Російський народ випробував на собі тяготи багатьох війн, але ніколи не схиляли голови перед ворогом і мужньо переносив всі негоди. Сама найжорстокіша, дивовижна із всіх війн в історії людства — Велика Вітчизняна — затяглася на п’ять довгих років і стала теперішньою катастрофою для багатьох народів і країн, а для Росії особливо. Фашисти переступили закони людські, тому самі виявилися поза всякими законами.

Весь російський народ піднявся на захист Батьківщини.

Тема війни в російській літературі — це тема подвигу російської людини, тому що всі війни в історії країни, як правило, носили народно-визвольний характер. Серед книг, написаних на цю тему, мені особливо близькі твори Бориса Васильєва. Герої його книг — люди серцеві, чуйні, із чистою душею.

Одні з них героїчно поводяться на поле бою, хоробро борючись за Батьківщину, інших — герої в душі, їхній патріотизм нікому не впадає в око.

Роман Васильєва «У списках не значився» присвячений захисникам Брестської міцності. Головний герой роману — молодий лейтенант Микола Плужников, боєць-одинак, що персоніфікує собою символ відваги й стійкості, символ духу російської людини.

На початку роману ми зустрічаємося з недосвідченим випускником військового училища, що не вірить страшним слухам про війну з Німеччиною. Зненацька наздоганяє його війна: Микола попадає в саме пекло — у Брестську міцність, перший рубіж на шляху фашистських орд. Захист міцності — найжорстокіша сутичка з ворогом, у якій гинуть тисячі людей. У цьому кривавому людському місиві, серед руїн і трупів, Микола зустрічає дівчину-каліку, і серед страждань, насильства народжується — як вогник надії на світле завтра — юнацьке почуття любові між молодшим лейтенантом Плужниковим і дівчиною Миррою.

Не будь війни, можливо, вони б і не зустрілися. Швидше за все, Плужников дослужився б до високого звання, а Мирра вела б скромне життя інваліда. Але війна звела їх, змусила зібратися із силами для боротьби з ворогом.

У цій боротьбі кожний з них робить подвиг. Коли Микола йде в розвідку, він хоче показати, що міцність жива, вона не скориться ворогу, що навіть по одному бійці будуть боротися. Юнак не думає про себе, його турбує доля Мирри й тих бійців, які борються поруч із ним. Іде жорстока, смертельна сутичка з фашистами, але серце Миколи не черствіє, не озлобляється. Він дбайливо піклується про Мирру, розуміючи, що без його допомоги дівчина не виживе. Мирра не хоче бути тягарем для сміливого солдата, тому вона вирішує вийти з укриття.

Дівчина знає, що це останні години у її житті, але вона зовсім не думає про себе, нею рухає тільки почуття любові.

«Військовий ураган небаченої сили» завершує героїчну боротьбу лейтенанта. Сміло зустрічає Микола свою смерть, навіть вороги поважають мужність цього російського солдата, що «у списках не значилася».

Війна жорстока й страшна, вона не обійшла стороною й росіян жінок. Фашисти змусили воювати матерів, майбутніх й теперішніх, у яких самою природою закладена ненависть до вбивства. Непохитно працювали жінки в тилу, забезпечуючи фронт одягом і продовольством, доглядали за хворими солдатами.

Та й у бої жінки не уступали досвідченим бійцям по силі й відвазі.

У повісті Б. Васильєва «А зорі тут тихі…» показана героїчна боротьба жінок із загарбниками, боротьба за волю країни, за щастя дітей. П’ять зовсім різних жіночих характерів, п’ять різних доль. Дівчини-зенітниці відправляються в розвідку під командуванням старшини Васькова, у якого «у запасі двадцять слів, та й ті з уставів». Незважаючи на жахи війни, цей «пеньок замшілий» зміг зберегти кращі людські якості. Він зробив усе заради порятунку життя дівчини, але однаково не може заспокоїтися.

Він усвідомить свою провину перед ними за те, що «мужики зі смертю їх оженили». Смерть п’яти дівчат залишає глибоку рану в душі старшини, він не може виправдати її у своїх очах. У скорботі цієї простої людини укладений високий гуманізм.

Намагаючись захопити ворога, старшина не забуває й про дівчат, увесь час намагається повести їх від небезпеки, що загрожує.

Поводження кожної з п’яти дівчат — подвиг, адже вони зовсім не пристосовані до військових умов. Героїчна смерть кожної з них. Мрійлива Ліза Бричкіна гине страшною смертю, прагнучи скоріше перейти болото й покликати підмогу. Ця дівчина вмирає з думкою про свій завтрашній день.

Соня Гурвіч, аматорка поезії Блоку, гине, вернувшись за залишеним старшиною кисетом. І ці дві смерті, при всій їхній гаданій випадковості, пов’язані із самопожертвою. Особливу увагу письменник приділяє двом жіночим образам: Риті Осяніной і Євгенії Комелькової. За словами Васильєва, Рита «строга, не сміється ніколи». Війна розбила її щасливе сімейне життя, Рита увесь час турбується про долю свого маленького сина.

Умираючи, Осяніна доручає турботу про свого сина надійному й розумному Васькову, вона залишає цей світ, усвідомлюючи, що ніхто не може обвинуватити її в боягузтві. Її подруга вмирає зі зброєю в руках. Письменник пишається бешкетною, зухвалою Комельковою, любується нею: «Висока, руда, білошкіра. А очі дитячі — зелені, круглі, як блюдця». І ця чудесна, гарна, що тричі рятувала від загибелі свою групу дівчина гине, роблячи подвиг заради життя інших.

Багато хто, читаючи цю повість Васильєва, будуть згадувати героїчну боротьбу російських жінок у цій війні, будуть почувати біль за перервані ниточки людських пологів.

У багатьох добутках російської літератури війна показана як протиприродне людській природі дія. «…І почалася війна, тобто сталося противне людському розуму й всій людській природі подію», — писав Л. Н. Толстой у своєму романі «Війна й мир».

Тема війни ще довго не буде сходити зі сторінок книг, поки людство не усвідомлює свою місію на землі. Адже людина приходить у цей світ, щоб зробити його прекрасніше.