Тема взаємини народу й держави в романі «Петро I»

Продовжуючи традиції російської реалістичної літератури, А. Н. Толстой створює роман «Петро I», у якому органічно сполучаються історична правда (факти, події, справжні герої) і художній вимисел. У долі вигаданого героя, рядової людини зображуваної епохи, виражаються її основні конфлікти, дух суспільної боротьби, зміст ідейного життя.

Письменник вірогідно передає дух того далекого часу. Особистість Петра виявилася настільки значної в історії Росії, що сама по собі впливала на епоху. Петро стає центром додатка діючих сил, виявляється на чолі боротьби між помісним дворянством і буржуазією, що народжується. Епосі потрібний була така людина, як Петро, і він сам шукав застосування своїм силам Дія роману розвертається на величезному географічному просторі: це Росія від Архангельська до Чорного моря, від західних її рубежів до Уралу; це і європейські міста, де побував Петро. Оповідання охоплює целую епоху, обмежену діяльністю головного героя роману — Петра. Письменник показує Петра протягом двадцяти п’яти літ У романі зображені основні події того часу: повстання в Москві в 1682 році, правління Софії, похід російської армії в Крим, втечу Петра в Троїце-Сергієву лавру, боротьба за Азов, подорож Петра за кордон, стрілецький бунт, війна зі шведами, підстава Петербурга.

Об’єктивна доля головного героя визначила побудову роману. Однак ще до появи Петра ми вдивляємося в картини життя допетровської Русі. Історична неминучість перетворень очевидна. Країна начебто завмерла чекаючи корінних змін у житті. Це відчувається насамперед у глухому невдоволенні селян, дрібнопомісного дворянства, бояр, стрілецьких загонів. Виникає питання про те, хто ж зможе здійснити очікувані в суспільстві грандіозні перетворення Ні Софія, ні царевич Іван, ні Василь Голіцин не здатні на це.

У зв’язку із цим цікаво в романі протиставлення Василя Голіцина Петру. Освічений мрійник, Голіцин у своїх добутках про ідеальний державний і суспільний устрій передбачив багато ідей Петра. На цьому тлі письменник малює Петра, що росте й мужніє в іграх потішного полку в глухому куточку заміськогоого Преображенського палацу. Автор показує, як історія сама вибирає Петра, як об’єктивні обставини формують ті якості його особистості, які необхідні діячеві, що впливає на хід історичних подій Письменник відтворює життєві зв’язки й протиріччя всіх класів суспільства. Селяни, бояри, купці, опозиційні стрільці, розкольники й солдати, духівництво й придворні Петровского часу оживають під пером чудового художника. У центрі оповідання — Петро і його найближчі соратники: князь Ромодановский, купці Бровкин, Елгулин, адмірал Головнін, Олександр Меншиков, Лефорт і інші. Але з поля зору А.

Н. Толстого не випадає й рядова людина, людина праці. Письменник показує творчий геній російського народу, без якого були б неможливі ніякі перетворення. Відтворюючи живий вигляд Петровской епохи, автор не обмежується узагальнюючими картинами життя народу.

Роль народу в Петровских перетвореннях розкрита в романі значно глибше. У калейдоскопі численних персонажів не губляться образи простих людей з народу, умільців, трудівників. Їхні золоті руки, кмітливість, тонке художнє чуття створювали чудеса техніки й мистецтва, убивали перші палі для майбутньої російської столиці А. Н. Толстой показує вільнолюбство російської людини, що шанує пам’ять Степана Разіна, не змінює голови перед гнобителями Селяни, наприклад, нарікали й на самого царя, збиралися в розбійницькі зграї й ішли в ліси, приєднувалися до розкольників, у пошуках волі бігли на Дон. Але було відносно народу до царя й щось інше: нарікаючи й засуджуючи государя — «мироеда», «антихриста», — прості люди бачили в ньому незвичайного царя-реформатора, не по-царському працьовитого, допитливого, простого в спілкуванні, відважного в бої.

Не випадково письменник зводить своїх героїв з народу з Петром. Ці зустрічі й розмови государя з людьми праці відкривають читачеві його відношення до свого власного народу. Голос народу звучить в авторському мовленні.

У широкому епічному розмаху оповідання про Росію епохи Петра I відчувається позиція письменника-оповідача, що говорить від імені народу, оцінює минуле з його крапки зору Саме ця позиція красномовно свідчить про те, що оповідання про Петра і його час у романі — ця справедливий і об’єктивний суд народу над історією. Правдиве зображення ролі народу в корінних перетвореннях російського життя при Петрові I і портрети, що запам’ятовуються, героїв, численні епізоди й масові сцени створюють неповторну картину Петровской епохи Тема взаємини народу й держави виразно проступає з перших сторінок роману. Цар умер, починається неясний час. У романі показане хвилювання народу за свою долю й долю Росії.

Товстої вірно показав, що росіянин народ не мислить своєї долі у відриві від долі Батьківщини. Правда, за моїм переконанням, народ Росії схильний боятися різких, корінних перебудов як життя держави, так і перебудов життя власної. Можливо тому прихильники царівни Софії, що хотіла безтурботного правління «по-старому», зуміли направити народ проти Петра, від якого чекали перетворень. Сцени вбивства Матвєєва, народних хвилювань ще раз підкреслюють острах народу за своє майбутнє. Неосвічена народна маса не позбавлена можливості зрозуміти необхідність змін (можливо, цим і викликані теперішні наші проблеми). Росте молодий цар, росте й невдоволення народу урядом Софії.

Петро починає знаходити підтримку народу. Алексашка Меншиков, виходячи з народу, стає його головним помічником. Із селянських дітей сформовані Преображенський і Семеновский полки, що так славно послужили Батьківщині Придя до влади, Петро починає реформи.

Починає він їх жорстоко. Але Толстой, на мій погляд, вірно виправдує цю жорстокість. «Темний» люд не має сил зрозуміти своє благо, цим і викликане насильницьке його залучення в зміни. Петро, насаджуючи звичаї, далекі російському способу життя, викликає народне невдоволення, що вилилося в стрілецький бунт. Жорстокою розправою з бунтівниками Толстої показує небажання держави зрозуміти психологію народу.

Це, мені здається, головна проблема відносин влади й народу Вроссии. Величезна, на мій погляд, заслуга А. Н. Толстого полягає в тому, що він зумів показати не тільки протистояння народу й влади, але і єднання його з державою. Такий приклад — сцени боїв зі шведами. У цих сценах чудово показане єднання влади з народом, і насамперед на прикладі пануючи.

Петро допомагає перетаскувати пушки, перебуває в самій гущавині боїв, веде розмови із солдатами. Отут Толстой показав, як зникає пропасти, що розділяє влада й народ. Народ єдиний, народ могутній виступає на перший план. Але в той же час у мене викликає глибоке почуття гіркоти та обставина, при якому народ і влада об’єдналися. Невже це можливо лише перед особою зовнішньої небезпеки?

Поки я доходжу висновку, що так. Задумавши будівництво Петербурга на відвойованому усті Неви, Петро знову починає прокладати той рів, ту прірву, що коштує перед народом і владою. Місто росте «на костях». Це служить ще одним підтвердженням: єдність народу й влади в мирний час недосяжне Для мене в романі Толстого «Петро I» відносини народу й влади стали у всьому їхньому різноманітті й протиріччі, Для себе автор вирішує проблему однозначно: він заперечує насильство держави над народом, чим би воно не виправдувалося.

Вирішити для себе це питання повинен кожний. Моя точка зору збігається з точкою зору автора. Навряд чи можна виправдати страждання народу благими намірами