Тематика поетичної творчості Павла Грабовського. Аналіз поезій «До Русі-України», «До українців»

«Крик болю і туги за рідною Україною» — такими словами схарактеризував поезію Грабовського Іван Франко. Це визначення напрочуд точно передає сутність лірики талановитого поета. Адже все свідоме життя Павло Грабовський провів у тюрмах і на засланні.

Його вірші, створені в умовах в’язниць, тиску й терору, продовжують традиції «Невольничої поезії» Шевченка, «Тюремних сонетів» Франка.

Вони, власне, є поезією політичного в Язня. Відтак почуттями, що рухали творчу уяву Павла Грабовського, були любов і ненависть. Обидва вони жили разом у серці поета, були однаково сильними, обидва визначали обличчя його віршів та їх тематику.

Спогади, туга за рідним краєм, звертання до товаришів по неволі, і послання на волю, скорбота, самотність, сумніви, тяжкі спалахи ностальгії й відчаю поєднуються зі стійкістю й незламністю людського духу в справедливій боротьбі за кращу долю народу. Усі ці риси втілено в поезіях збірки Пролісок. «Коли я опинився в Іркутській тюрмі з перспективою каторги або вічного поселення в Сибіру, — згадував Грабовський, — тяжкий сум за Україною стис моє серце; вона являлась перед мене в якомусь надзвичайно принадному світлі, панувала моїми думками». Так стала окреслюватися патріотична тема, що потім була реалізована в багатьох творах.

Поет залишив свідчення про ті джерела, які наповнювали задум конкретним матеріалом. «З собою я привіз до десятка книжок українських… Заводив через вікна знайомства з арештантами-українцями і списував з їх уст, замовив усі українські словарі… З надзвичайною жагою накидувався на всяку книжку, в котрій міг відшукати що-небудь про Україну, її історію, письменство…».

Образ України окреслюється в багатьох віршах збірки «Пролісок»: До України, «Україна приснилась мені», Народові українському», «О, яка ж ти сумна, Україно моя», «До Русі-України», «До галичан». З цих поезій постає чарівна природа рідної землі, з’являються окремі подробиці українського побуту, протиставлені за принципом антитези суворій сибірській реальності. Впадає в око й те, що вимріяні картини далекого краю свідчать про бажання героя бачити рідну землю багатою та щасливою. Як правило, кожен з таких образів підсилює контраст між бажаним і реальним.

Так, після світлої картини літнього вечора в Україні, що наснилася героєві вірша Сон, постає сувора реальність сибірської ночі: Тьма наді мною, стужа діймо, а за стіною виє зима.

Характерною особливістю лірики Грабовського є органічне поєднання громадянського й інтимно-особистісного. У вірші «О, яка ж ти сумна, Україно моя виливається щирий біль ліричного героя, спричинений багатовіковою недолею рідної землі, стражданнями народу, якого розпинали всі, хто був паном у краї нещасному. Дорогою ціною платили кращі сини України, що піднімалися на нерівний поєдинок з темною силою гнобителів. І тоді завдавали тяжкого горя своїм матерям. З цього погляду показовим є вірш До матері, у якому син-засланець просить прощення в рідної матусі:

Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу, Стогнеш сама у журбі; Хай я в неволі конаю та плачу, Важче незмірно тобі.

Злиття особистої долі поета з долею та майбутнім його товаришів по боротьбі простежується в поезіях ‘Не раз ми ходили в дорогу…», «До товариства», «Мало нас, та се — дарма. Тихим, але впевненим словом поет розраджує товаришів у сумну, скорботну хвилину, коли безнадійні зітхання зриваються з уст, руки самі складаються й виникає бажання втекти з лану битви:

Мало нас, та се — дарма, Не в потузі Бог, а в правді, Тричі проклята тюрма Пануватиме не завжди.

Оптимістичним настроєм просякнута й поезія Надія. Засобом паралелізму автор доводить, що чесні лиця ще не всі обвіяв страх, зло не всемогутнє й стогони з-під батога не безкарні. Справа революціонерів недаремна, вважає поет, за ними піднімуться мільйони:

Встануть мученики-браття, Встануть сестри, як живі… За годиною прокляття, Мук, кайданів та крові, Зрадно купленої слави, — Панство волі йде услід, І на чолі миросправи Власно з’явиться нарід! Заклик не тікати з лану битви сповнював людей вірою в перемогу світла над темрявою й надихав їх на боротьбу. Грабовський вірив у те, що побачать вбогі України діти будуче славетне, будуче прекрасне:

Глянь на луг — не вся травиця Ще потоптана у прах, Глянь на люди — чесні лиця Ще не всі обвіяв страх.

Як революційний гімн сприймається поезія «Уперед» . Це заклик до земляків скинути кормигу гидливу, звільнитися від рабського страху, одностайно виступити проти хижих порядків, проти зла. Автор закликає до боротьби з темними силами реакції тих, хто не хоче конати, статись трупом гнилим живучи. Мета революційного виступу мужніх прозора: за край рідний та волю, за окутий, пригноблений люд, за громадські та власні права, до звершення замірів, що поклав дев’ятнадцятий вік, знищити владу катів-бузувірів, щоб людиною став чоловік!

Причому важливо те, що поет не закликає до бездумного кровопролиття: «Сміле слово — то наші гармати, світлі вчинки — то наші мечі».

Патріотизм Грабовського — це патріотизм несхитного борця, який прагне світла правди. Поезії «Щоб настав час жданий», «Прийде день великої відради, «Оце я думаю, брати сповнені вірою в прийдешнє щастя України. Ця впевненість грунтується на фактах героїчної історії народу, який зумів пережити муки лихоліття, не згинув у страшних завірюхах і зберіг високість духа.

Поета не полишала ідея возз’єднання українського народу, розшматованого чужими кордонами. У вірші «До Русі-України» він закликає галичан і наддні-прянців до спільної праці на благо єдиної вітчизни:

Щоб Русь порізнена устала З-під віковічного ярма І квітом повним розцвітала У згоді з ближніми всіма!

Павло Грабовський увійшов в історію української літератури як поет, який, продовжуючи традиції Т. Шевченка й І. Франка, пристрасно проголосив високе, громадянське призначення художнього слова, підкреслив його роль у суспільно-політичному житті. Для Грабовського слово завжди було зброєю в боротьбі проти несправедливого гніту, за волю особистості й народу, за щастя рідної України.