Трагедія в романі Шолохова «Піднята цілина»

Багато добутків написано про насильницьку колективізацію й масове побиття селянства. Про трагедії російського селянина розповіли нам книги С. Залигіна «На Іртиші», «Мужики й баби» Б. Можаева, «Пари гнідих» В. Тендрякова, «Облава» В. Бикова й інших. Своєрідно переломилася ця тема в романі » Піднята цілина» М. Шолохова.

От Кіндрат Майданников — один із кращих хазяїв хутора, що щиро повірив в ідею колективної праці. Але як би ні приваблива була ідея, втілення її дається «зі сльозою й кров’ю». Напередодні вступу в колгосп Кіндрат надриває душу спогадами про довгі безсонні ночі, коли він бігав у хлів чекаючи народження теляти, про те, як вирощував його, як своєї дитини, про те, як разом вони, «козак на бика, бик на козака, працювали». Це було його життя, а тепер от потрібно «кинути на загальні руки» свою худобину, відмовитися від рідного паю землі, зрошеного своїм потом. Тому^-те й гризе Кіндрата «подлюка-жалость до свого добра», начебто передчуває, що не буде це добро в колективного хазяїна так само доглянуто, як у нього самого.

Так воно й виявилося, і вже в першу весну в бригаді Кіндрата працював на повну силу тільки він сам Ще одна сторона трагедії — слюсар Семен Давидов у ролі організатора колективного селянського господарства. Прямо від верстата — у колгоспні начальники.

Про сільську працю він нічого не знає, готовий за наказом партії й урожай двічі в рік знімати, як у Єгипті, зате збройний райкомівськими інструкціями й розпізнає ворога-кулака по образі, знайомому з газетних статей і агітаційних листків. З легкістю навішує він політичні ярлики своїм опонентам, які хоч якось намагаються стримати його «коллекти-визаторский» запал, з огляду на непростий «сучасний момент». Хіба може він, позбавлений усякого почуття власності, що навіть не дозволяє собі любити жінку (любов теж «приватновласницьке почуття»), зрозуміти, які борошна випробовують що розкуркулюють, розстаючись із нажитим добром. Він не сумнівається в правомірності розкуркулювання. Колгоспники ходять по будинках, забирають всі, нажите за багато років, переписують посуд, одяг, меблі, ламають замки скринь і комор, знімають одяг навіть із самих хазяїв, але не мерзне серце Давидова. Власне нещасливе дитинство заважає Давидову побачити лихо чужих дітей, його почуття справедливості вимагає мести сукупному ворогу — визискувачеві.

В образі Давидова з’єдналися його особиста трагедія людини не на своєму місці й трагедія села, обреченнойдолгие го диуправлять-ся партійними функціонерами до повного розвалу Макар Нагульнов — секретар гремяченской партосередку. Він пройшов через світову війну, «гази нюхав, був отруєний», геройски боровся в громадянську війну.

Війна стала головною справою його життя, там «життя гріш ціна, і Богу гріш ціна», це й отруїло Нагульнова не менше газів. Через десять років після війни Макар усе ще воює, для нього вже інший життя бути не може — і це теж трагедія. Досить згадати, як він вистежує иубивает Тимофея, що біг з посилання, Рваного, сам вершить суд за законами воєнного часу. Або як він кричить Разметнову після розкуркулювання Гаева:

«Як служиш революції? Жалуєш? Так я… тисячі станови зараз дідів, детишек, бабів… Так скажи мені, що треба їх у розпил… Для революції треба… Я їх з кулемета… усіх вирішу!»

Ми не побачимо його в романі за плугом або з косою в руках, як Давидова.

Його думки зайняті світовою революцією; щоб розмовляти з » світовою контрою «, Макар учить англійську мову. До селянської власності він випробовує «з мальства» ненависть. І із цією ненавистю він теж будує нове колгоспне життя М. А. Шолохов був безпосереднім свідком того, що відбувалося в житті козачих хуторів під час колективізації, і свідком не безстороннім. Але він був великим письменником, і в романі » Піднята цілина » є живаючи » правда факту», що відрізняє щирого художника.

Сьогодні ми можемо заново прочитати цей роман без ідеологічних шор і побачити в ньому жорстоку реальність життя, зрозуміти, чим обернувся великий перелом» для його учасників