Трагедія закоханого серця

Почуття закоханості переживають усі люди, а. письменники такі ж люди, як і всі інші, тільки часто ці почуття перетворюються в маленькі поетичні шедеври, які живуть на цілі століття довше, ніж жив сам письменник. Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала». І тричі він втрачав надію на щастя. Що може завдавати неймовірних мук закоханому серцю?

Нерозділене кохання. Можна лише уявити, скількох закоханих підтримали ці чарівні рядки, хто пережив муку нерозділеного кохання:

Се не та сирота, що без мами блука, Не голодний жебрак, моя зірко; Се розпука моя, невтишима тоска Се любов моя плаче так гірко.

В Івана Франка любов до жінки — всеохоплююча, щира, красива, і у своїх глибоких почуваннях, і в стражданнях. Це прекрасний естетичний ідеал ліричного героя, який і в сердечних муках залишається прекрасним.

У збірці «Зів’яле листя» талант І. Франка розкрився новою гранню. Він постав перед читачами як тонкий лірик, психолог, знавець людської душі. Багато віршів збірки мають народно-поетичну основу. У збірці переважають інтимні вірші, в них І. Франко розкрив трагедію людини, закоханої без взаємності.

У «Зів’ялому листі» поет відобразив багато особистих переживань, але ліричного героя збірки не можна повністю ототожнювати з її автором. Це все-таки мистецький твір, із характерним для нього художнім вимислом, узагальненням. Збірка складається із трьох поетичних циклів, які автор називає «жмутками зів’ялого листя». Це ніби лірична драма, бо в ній досліджується внутрішній стан безнадійно закоханої людини, який призводить до трагічного фіналу.

Багато віршів вражають глибиною почуттів. Франкові добре вдається передати мінливість настрою закоханої людини: від відчаю до нової ^адії.

У поезії «Безмежнеє поле…» бачимо бажання ліричного героя втекти від лютого болю, який розриває його серце. Усього в двох строфах виразно передається гнітюча самотність одинокого закоханого, що прагне «обширу й волі», хоче вдихнути вільно, але не може, бо в «серці нестерпнії болі». Ліричності віршові надають фольклорні образи чистого поля, вірного коня, лютого болю. У дусі народних пісень ужито й повні нестягнені форми прикметників «безмежнеє», «нестерпнії».

Усе це створює ефект тужливої пісні.

Лірична поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» побудована на контрасті. Автор протиставляє красу дівчини і її вдачу:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва А твоє слово остре, як бритва?»

Дівчина невеличка, «з горіха зерня», але вона приносить юнакові великі страждання, бо, кохаючи її, ліричний-герой губить свою душу. У вірші використовуються художні засоби фольклорного походження — порівняння дівчини з зорею, горіховим зерням. Ця поезія перегукується з народною піснею «Ой ти, дівчино, горда і пишна».

У поезії «Чому являєшся мені…» І. Франко тонко передає душевний біль безнадійно закоханого серця. Ліричний герой мучиться «довгими ночами», бо йому являється образ милої, яка, на жаль, згордувала ним, принесла йому багато страждань. Але юнак не може не кохати її, і чарівний образ з’являється й з’являється знову. Тому спочатку закоханий дорікає милій за те, що її образ не дає йому спокою навіть уночі, але вже в кінці вірша юнак просить кохану приходити до нього хоча б уві сні, бо без милої нема для нього щастя у житті, «серце марніє, в’яне, засиха». Ліричний герой хоче хоча б уві сні бути щасливим.

Поезія написана у формі внутрішнього монологу, сповіді зраненої душі закоханого. Відповід-‘но до цього дібрані й художні засоби. Конструкція речень складна, що сприяє уповільненню темпу.

Питання в першій частині поезії наближаються до риторичних, вони залишаються без відповіді та вже й не потребують її, бо ліричний герой розуміє безнадійність свого почуття. Автор порівнює очі коханої зі студеним дном криниці, питає, чому її уста німі. Важливу роль відіграють повтори .

Такий прийом добре передає тужливий настрій ліричного героя, нагнічує ситуацію.

Серед франкознавців і досі точаться суперечки з приводу того, хто ж став тією музою І, Франка, що надихнула його на створення «Зів’ялого листя». У літературознавчих студіях згадуються Ольга Рошкевич, Юзя Дзвонковська, Целіна Журовська — три жінки митця, кохання до яких не принесло йому щастя. Втім, мабуть, не так уже й важливо, кому присвячені були ці три жмутки розірваної душі, що вміла кохати по-справжньому, бо поезії ці надзвичайно, за висловом самого І. Франка, суб’єктивні, а значить особисті, недоторканні.