Трактування любові у романі Гамсуна «Пан»

Справжнє ім’я — Кнут Петерсен. Норвезький письменник, лауреат Нобелівської премії , відомий романами «Голод» , «Редактор Люнге» , «Жінки біля колодязів», «Соки землі» , «Коло замкнулось» . Творчі здібності Гамсуна виявилися рано. 1877року він друкує першу повість «Загадкова історія…», яка мала успіх у читачів.

Вирішує присвятити себе літературі, але вже наступний твір не знаходить підтримки. Заради заробітку Гамсун емігрує до Америки, але зв’язок з літературою не пориває: друкується в емігрантських журналах.

Повернувшись на батьківщину, Гамсун друкує свій роман «Голод», який приносить йому славу. Стильовою домінантою автора став принцип психологізму, розкриття вчинків героя через підсвідоме, через під-текстову деталь. Твори Гамсуна пронизані турботою про людину, болем за безцільність Ті існування, в останніх романах автора відтворює духовну деградацію людини в умовах цивілізованого світу.

Гамсун свого часу гаряче підтримав політику фашистської Німеччини, за що був згодом покараний матеріально і морально , а за два роки до смерті переосмислив свій життєвий шлях у книзі «По зарослих стежках».

Кнут Гамсун народився в сім’ї селянського кравця на півночі Норвегії. Дитинство було важким. З чотирнадцяти років вимушений був заробляти собі на хліб. Він перепробував багато професій, але мріяв вчитися.

Читав усе, шо потрапляло до рук. Писати мочав з 1847 року. Особливо важким для нього був 1886 р., коли на порозі стояла голодна смерть.

Повість «Голод» принесла йому славу. Відтоді він написав багато романів і повістей.

На уроках зарубіжної літератури ми вивчали роман Гамсуна «Пан». І оловна тема роману — кохання. Твір пронизаний високою поезією, бо Гамсун підходить до людини, як до неподільної частини природи. Герой роману лейтенант Глан живе у лісі зі своїм мисливським собакою Езопом, якого він принесе у жертву своєму коханню до Едварди.

Глан відчуває щиру волю, повноту щастя лише в повній самотності, наодинці з негаснучим днем північного літа, вслухаючись у дихання природи, яка тче вічну нитку буття. Глан згадує: «Безкраїй день північного літа… І я сиджу отут і думаю про його й про хатину, де я жив, і про той ліс за хатиною». У цивілізованому світі він почуває себе незатишно.

Його натура є втіленням мужності й лицарства. Усім серцем відчуває Глан своє побратимство з природою, яка йому близька і зрозуміла. Думка про дисгармонію світу є для роману головною і надає йому своєрідної меланхолійності, яку не може побороти життєлюбство письменника.

У романі показана любов Глана до Єви і до Едварди. Це дуже різні жінки, і їхня любов до Глана різна. Єву любов перетворює з покірної жінки в особистість, яка стала самостійною. Едварда має зовсім інший характер.

Це сильна натура, вона не може розчинитись у коханні, як Єва. Едварда чекає від кохання дива.

Роман, який почався як ідилія, як гімн красі світу, закінчився драматично, сумно; він не вирішив конфліктів, які побачив письменник. Із новели «Смерть Глана», яка є майже епілогом роману, дізнаємося, що Глан поїхав на полювання у Індію, отримав там від Едварди, яка вийшла заміж за барона, запрошення повернутися на батьківщину. Та Глан не може знову зустрітися з жінкою, яку і зараз кохає, але і без неї не може жити. І він покидає це життя — він робить все, щоб викликати у свого супутника-мисливця ревнощі і гнів; той не стримується і вбиває Глана.

Я чула міф про Глана, що він син Гермеса, бога лісів, полів, що кохав і переслідував німф. Фігурка Пана, зображена на порохівниці, натякає на те, що мисливець Глан — теж під його покровительством. Автор показує схожість Пана з Гланом у тому, що він, Глан, володіє тою ж безмежною владою над жінками. 1 вся ця схожість не підкреслила жодної важливої особливості його натури. Глан — сучасна нервова людина, яка більш за все цінує мрію і надію.

Бездумне ставлення до цивілізації примушує його шукати порятунку в лісі, де він один і може поринути у своє «я». Герой знаходить там почуття волі, пориває з суспільством.

У назві роману є символічний зміст. Людина, як вважає Гамсун, — частина природи, шо діє в романі в образі могутнього Пана, який живе у кожному з героїв і розпоряджається його долею. Роман Гамсуна «Пан», за словами О. І. Купріна, — «зто восторженная молитва красоте мира, бесконечная благодарность от сердца за радость существования, но также гимн перед страшним и прекрасним лицом бога любви».

Мені здається, що з цього роману ми розуміємо авторські особливості трактування любові. Цей твір вчить нас, що не мож на бути впертим егоїстом, бо залишишся самотнім, без друзів, і тобі ніхто не зможе допомогти, якщо ти потрапиш у скруту. Адже в романі показано, як гордість Едварди вбила Глана. Але він теж був впертий.

Якби хоч хтось із них переступив через свою впертість, усе закінчилося б щасливо.