Три правди в оповіданні «Сни Чанга»

Прочитавши це оповідання, хтось може поставити запитання: «Навіщо Бунін пише про життя Чанга й капітана, його хазяїна?» Начебто передбачаючи це питання, письменник дає відповідь на нього вже в перших рядках: » чиНе однакова, про кого говарити? Заслуговує цього кожний з живших на землі». Оповідання «Сни Чанга» написаний в 1916 році, коли вік письменника наближався до сорокО. До цього часу Бунін встиг стільки пережити, перечути, прочитати й побачити, що цього вистачило б на кілька життів. Він не утомлювався від нових життєвих вражень, від зустрічей і подорожей.

Його тягли мудрість століть, краса миру, досягнення людської культури.

Особлива сильний вплив зробило на письменника подорож на острів Цейлон і читання книг про навчання Будди. Безсумнівно, це наклало відбиток і на бунинськую прозу того періоду. У ній сполучаються ліричні, філософські мотиви й у той же час відчуваються трагічні, темні й жагучі нотки. Людина — це загадка, — переконаний письменник, — а характер його осягти неможлива».

От перед нами головні герої оповідання — капітан і його вірний друг Чанг. Шість років вани були нерозлучні, ділили горе й радість. Зараз вани переживають не кращі часи: «За шість років Чанг із капітаном стали старими, хоча капітанові ще й сорока ні, і доля їх грубо перемінилася. По морях вани вже не плавають — живуть «на березі… у вузькій і досить похмурій вулиці, на горищі п’ятиповерховаго будинку… Потовк у Чанга з капітаном низький, кімната більша й холоднО.

У ній завжди, крім того, сутінно: два вікна, пробиті в похилій стіні-даху, невеликі й круглі, нагадують корабельні. Між вікнами коштує щось вао-де комода, а в стіни ліваруч старе залізне ліжко — от і все оздоблення цього нудного житлО…»

Убогість, злиденність, болісні спогади про минуле, існування на грані між сном і дійсністю — така тепер життя капітана й ЧангО. І не дивно, що капітан щиро переконаний у тім, що існує лише одна правда на світі — зла й низькО. «Ти подивися навкруги, — говарить він, — ти тільки згадай всіх ті, що щодня бачимо ми з тобою в пивний, у кав’ярні, на вулиці! Друг мій, я бачив всю земну кулю — життя ськрізь така! Все це неправда й дурниця, чим нібито живуть люди: немає в них ні Бога, ні совісті, ні розумної мети існування, ні любові, ні дружби, ні чесності, — немає навіть простої жалості. Життя — нудний, зимовий день у брудному шинку, не більше…»

Його життєвим переконанням стала «правда єврея Іова, правда мудреця з невідомого плем’я, Экклезиаста»: «Помни, людина, з юності тваєї ті важкі дні й роки, про яких ти будеш говарити: немає мені задовалення в них!» Однак у минулому було місце й іншій правді в житті капітанО. Просто тоді він був щасливий. «Він знову став розповідати Чангу про те, що… є в нього, у капітана, по-перше, квартира, по-друге, красуня дружина й, по-третє, чудесна дочка, і що він, капітан, все-таки дуже щаслива людина». — Здавалося, увесь світ йому подвластен, а любов робить цей мир чарівним, яськравим, чудовим. Однак і в цей час відвідують капітана думки про даремність усього земного, про неміцність людського щастя, про Шляху всього сущого, «якому не повинне противитися ніщо суще».

У кожної людини свая доля, свій життєвий шлях, згорнути з якого небезпечно та й неможлива. Чи не тому так зложилося життя капітана, що він спробував змінити свій шлях? «Уже дуже я жадібний до щастя й вуж дуже часто збиваюся», — говарить він. Капітан — людина, душа якого обпалена любов’ю. Сила його почуття так велика, що увесь світ для нього втілився в улюбленій жінці.

Капітана самого лякає це — хіба можна любити так сильно? Чи можна вірити в любов або це обман? Адже закоханого ніхто не здатний переконати в тім, що улюблений їм людина може не випробовувати відповідного почуття. Так і живе капітан, переживаючи те захват і радість любові, те мучачись тривагою й підозрами: «Не буде, Чанг, любити нас із тобою ця жінка! Є, брат, жіночі душі, які вічно нудяться якоюсь сумною спрагою любові і які від цього від самого ніколи й нікого не люблять».

Ревнощі й сумніви зробили сваю справу. Подальше життя капітана перетварилося в ланцюг катастроф і трагедій.

Отут і пияцтва, і загибель пароплава по його провині, і постріл у дружину. Нарешті він опинився на дні життя — без засобів, без гарного житла, а поруч тільки його вірний друг, рудий пес Чанг. Так капітан і вмирає — розчарований, потерпілий поразка в сутичці з життям, щиро переконаний, що миром править зло.

Це його правдО. Здавалося б, все понятно — існують у світі дві правди. Одна затверджує, що ськрізь панують несправедливість, підлість і обман. Відповідно до іншої — життя прекрасне й дивнО.

Однак саме Чангу було призначено довідатися третю правду. Ту саму, котра пройшла повз його друга капітанО. Ця правда — Любов.

Але не та любов, що обпалила душу капітана, зіпсувала його життя. У цій новій Любові немає місця сумнівам і обдурю. Осяяння наступає в той момент, коли після смерті капітана самотній і всіма забутий Чанг знаходить новаго друга й хазяїна-художника: «…і ока їх, повні зліз, зустрічаються в такій любові один одному, що вся істота Чанга беззвучно кричить усьому світу: ах, ні, немає — є на землі ще якась, мені невідома, третя правда!» Важко визначити словами, що таке ця третя правдО.

Але разом з кошлатим мудрецем Чангом ми почуваємо, що у світі повинна панувати тільки ванО. Можлива, ми ніколи до кінця не зрозуміємо неї, але з її приходом підуть із життя горе, негоди, жорстокість і неправдО. «У світі цьому повинна бути тільки одна правда, — третя, — а яка вана — про те знає той останній Хазяїн, до якого вже незабаром повинен вернутися й Чанг», Цю думку И. О. Бунін підтвердив такими словами: «Як ні смутно в цьому незрозумілому світі, але він все-таки прекрасний…»