Тривоги за долю людства в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Булгаков писав роман майже усе ж’пг-тя — і до самої смерті, переробляв і вдосконалював безліч разів. Ідея книги про візит Сатани до радянської Росії з’явилася в письменника на початку двадцятих років, у 1925 році він написав «Інженера з копитом» , та й уся його подальша творчість пов’язана з цим романом. У системі художніх образів «Майстра й Маргарити» віддзеркалюються усі сімейні, побутові й творчі події, що сталися в житті письменника. Першого лютого 1922 року в Києві від тифу померла мати Булгакова.

Приблизно в той же час надійшли відомості про загибель двох його братів-білогвардійців.

Письменник тулився разом із дружиною у справжній квартирі № 50, де жили й реальні прототипи героїв його фейлетонів. А Чума-Аннушка й Никанор Іванович Босой завдяки роману прославилися на весь світ. Тож мотив утраченого дому, дому, який треба захищати щодня, стає головним у творчості письменника.

У одному з фейлетонів сусіда Василь Іванович, «жах у піджаку й смугастих кальсонах», затуляє сонце. Герой «Собачого серця», хірург зі світовим ім’ям, змушений просити захисту в чиновного пацієнта. У романі «Біла гвардія» простір, придатний для життя людини, поступово звужується.

Спочатку це уся територія Києва, але потім Місто втрачає вулицю за вулицею, — і от уже захоплено будинок, і мародери грабують домовласника. І квартира на другому поверсі лишається останнім бастіоном цивілізації серед зими, заметілі й хаосу революції, а все за її стінами приречене зникнути, як зникли револьвер і офіцерські погони, сховані за вікном. Коли й цей останній оплот людяності буде втрачено, «Капітанську доньку», втілення усього надбання людства, спалять у печі. І може, залишиться, наче на могильній плиті, напівстертий напис на боці старовинної печі: «Я узяв квиток на Аїд…»

У романі «Майстер і Маргарита» квартирне питання хвилює людей, але самі слова «будинок, квартира, кімната» давно втратили зміст — настільки, шо дядько Берліоза кілька разів намагався поміняти квартиру в Києві на меншу площу в Москві. Жити на плоші? Чом би й ні, ночував же герой Булгакова на Пречистенському бульварі.

І навіть люди, цілком Забезпечені, не можуть вважати себе хазяями у власних квартирах — Никанор Босой, якому запхали долари у вентиляцію, й Стьопа Ліходєєв, критик Латинський і його ні в чому не винний сусіда-професор. Люди, яким Маргарита била вікна й гасила примуси — і всі, хто жив у домі на Садовій вулиці.

У романі «Майстер і Маргарита» бездомні всі, не лише Іван. І будь-які спроби змінити встановлений порядок безжально караються. Ало-їзій написав наклеп у НКВД, щоб захопити підвал, де оселився Майстер. Маргарита стала відьмою — аби Воланд повернув її з Майстром у підвал, «і щоб лампа загорілась, і щоб усе стало, як було». Дядько Берліоза постраждав за мрію отримати квартиру в Москві, а Никанор Босой — за бажання купити нафту, щоб було чим топити взимку. Тому що трапилось те, чого боявся автор «Білої гвардії», — останню лінію оборони прорвано.

Людяність лишилася тільки в душах людей. І рукопис, спалений, наче «Капітанська донька» в «Білій гвардії», проривається у реальність — розповіддю Воланда, спогадами Маргарита, снами божевільного поета. А оскільки не всі люди гідні так називатись, зрозуміло, чому за «громадянина» приймають то звичайного кота, то Бегемота, — вони людяніші за Алоїзія Могарича або критика Латунського. Зрозуміло, чому Воланд приїхав у Москву і приділив стільки уваги директору Массоліту й поету, натовпу в театрі й скромному буфетнику.

Йому й справді було важливо знати, чи змінились люди, як}, за висловом Булгакова, «от так і живуть — без квартир».