Твір міркування: Кого можна вважати культурною людиною

Мовний етикет і культура спілкування. Гарне мовлення нагадує гарну музику: і ту й іншу треба навчитися слухати. А навчитися слухати ви зможете, якщо наполегливо й багато разів будете звертатися до серйозних, по-справжньому зразковим джерелам музики й мовлення. Багато недоліків нашого мовлення пояснюються просто тим, що ми не обертаємо на неї уваги.

Говоримо так, як прийде, не піклуючись про те, як наше мовлення буде діяти на слухача або читача. А діє вона часом дуже погано: не дозволяє зрозуміти те, що повинне бути зрозуміле; навіває нудьгу тоді, коли могла б викликати інтерес до пізнання; присипляє думка замість того, щоб робити її більше активної; кривдить і розбудовує, хоча могла б збільшити міру людської радості. І хіба не відбувається все це тому, що мовець або пишучий забуває нерідко про те, що він говорить або пише ДЛЯ людей? Що відрізняє усне мовлення від письмової? Насамперед — інтонація, що не тільки яскраво виражає відношення мовця до тому, про що мова йде, але тим самим словам може надавати зовсім різні відтінки, нескінченно розширювати їхню значеннєву ємність. Аж до того, що слово знайде прямо протилежне значення.

Скажемо, розбила людина що-небудь, пролив, забруднив, а йому говорять: «Молодець! » Спізнився, а йому: «Ти б ще раніше прийшов! » Якщо цим словам додати роздратовано-іронічну інтонацію або добродушні-добродушне-добродушний-насмішкувато^-добродушну, зміст їх буде іншим.

Просте слово «здрастуйте» можна сказати єхидно, уривчасто, привітно, сухо, похмуро, ласкаво, равнодушно, запобігливо, зарозуміло. Отже, інтонація передає найтонші відтінки думки й тим самим підсилює вплив слова при спілкуванні людей Уміння ясно виражати свої думки, уміння слухати співрозмовника — все це, як ми знаємо, важливі ознаки того, що людина має культуру мовлення.

Уміння говорити просто, без зайвих слів, емоційно й образно досягається не відразу. Варто вчити правильній літературній вимові, виразній інтонації, володінню мімікою й жестами Прагни свої думки виражати коротко, точно й зрозуміло, уникай марнослів’я, повторення того самого.

Уживай тільки ті слова, значення яких для тебе зовсім ясно. Уникай непотрібних слів: «знаєте», «розумієте», «отож», «так сказати». Не вживай вульгарних слів і виражень. Не думай, що, пересипаючи мовлення брутальними словами, ти здаєшся доросліше й мужественнее. Будь у словах увічливий так само, як у всім. Словом можна порадувати людини, а можна глибоко скривдити.

Ніколи не давай прізвиська й клички товаришам. Це принижує людське достоїнство, інших дуже ранить, змушує замкнути в собі.

Поважай свого співрозмовника: дивися на той, з ким говориш, — неприпустимо під час розмови оглядатися по сторонах, відвертатися. Не розмовляй з товаришами й дорослими свисока, тоном, що не терпить заперечень. Неввічливо повністю заволодівати розмовою, говорити тільки про себе. Особливо стеж за собою, коли говориш із молодшими, вони копіюють тебе: наслідують як у гарному, так і вплохом. У повсякденному житті ми часто вимовляємо фрази, які не будуємо заново зі слів, а відтворюємо «готовими». В автобусі, у трамваї, у метро ми говоримо: «Передайте на квиток», «Ви виходите на наступної?

«, у магазині запитуємо: «У вас є…?», «Скільки коштує?». Подібні вираження в силу багаторазової повторюваності закріпилися за певними ситуаціями. Щодня й по кілька разів ми вживаємо вираження вітання й прощання, вибачення й подяки. Наше повсякденне поводження пов’язане з етикетними нормами мовлення, тобто з тим, як варто звернутися до співрозмовника; як треба вибачитися, подякувати, попросити про що-небудь, зробити комплімент; як дати пораду, висловити співчуття. Такі ситуації й вираження об’єднані поняттям «мовний етикет». Як краще звернутися до дорослої незнайомої людини?

Що за питання, звичайно, на «ви». Здається, що може бути простіше цього правила? Тим часом, були на Русі часи, коли люди зверталися друг до друга тільки на «ти». Лише в XVI столітті під впливом модного тоді польського етикету в мовлення ввійшло поважне «ви». В, XVIII столітті прийшла мода говорити один одному «ви». А на початку XIX століття звертання на «ви» у дворянському середовищі стає нормою. Навіть члени сім’ї були в той час між собою на «ви».

Цим підкреслювалася повага ксобеседнику. Серед студентів університету все було інакше. «Ти» — знак студентської солідарності.

Студенти завжди були на «ти» не тільки між собою, але й з викладачами латині — за прикладом греків і римлян. Довго зберігалося звертання на «ти» і в російських гімназіях. Скасування його збіглася зі скасуванням пороття в 1857 році. У наш час до учнів звичайно звертаються на «ти». Але, схоже, ми знову чекають зміни, оскільки в багатьох школах, ліцеях, гімназіях всі частіше учням говорять «ВИ».