Твір на тему: Особливості жанру поеми на прикладі добутку «Мцирі»

Эпиграф — Поетичний мир Лермонтова багатий і різноманітний. У ньому приречені на вічне життя й неабиякий, обдарований ськептик Печорін, і озлобленою, спустошеною ненавистю Демон, що нехтує незначність землі, і палкий, заколотний борець Мцирі. «Улюблений ідеал» поета близький особистості самого Лермонтова, ліричному героєві його поезії. Лермонтову, як і Мцирі, властиві «полум’яна пристрасть» до волі, прагнення до дії, «боренью». Його «вогненній душі» близький мир романтичної поеми з його екзотичними пейзажами, винятковими обставинами, ідеальними героями.

Емоційне, схвильоване мовлення Мцирі з незвичайною силою виражають його палку, вільнолюбну натуру, піднімає його настрої й переживання. Эпиграф — …

ПРО, я, як брат, Обійнятися з бурою був би радий! Эпиграф — Очами хмари я стежив, Рукою. блиськавку ловив… Эпиграф — Так, тільки могутній духом велетень може так природно відчувати дружбу «меж бурхливим серцем і грозою». Винятковість особистості Мцирі як романтичного героя підкреслюють і незвичайні обставини його життя. Доля з дитинства прирекла його на сумовите монастирське існування, що було зовсім далекого палкій, полум’яної натурі. Неволя не змогла вбити в ньому прагнення до волі, навпаки, вона ще більше розпалила в ньому бажання за всяку ціну «пройти в рідну країну».

Эпиграф — Автор звертає основну увагу на мир внутрішніх переживань Мцирі, а не на обставини його зовнішнього життя. Про їх коротко й епічно спокійно розказано в невеликому другому розділі. А вся поема являє собою монолог Мцирі, його сповідь ченцеві.

Виходить, така характерна для романтичних добутків композиція поеми насичує її ліричним елементом, що переважає над епічним. Не автор описує почуття й переживання Мцирі, а сам герой розповідає про це. Події, які відбуваються з ним, показані через суб’єктивне його сприйняття. Композиція монологу теж підпорядкована завданню поступового розкриття його внутрішнього миру. Спочатку герой говорить про свої затаєні думи й мрії, схованих від сторонніх. «Душею дитя, долею чернець», він був одержимо «полум’яною пристрастю» до волі, спрагою життя. І герой, як виняткова, що бунтує особистість, кидає виклик долі.

Виходить, характер Мцирі, його думки, учинки й визначають сюжет поеми. Эпиграф — Утікши під час грози, Мцирі вперше бачить мир, що був схований від нього монастирськими стінами. Тому він так пильно вдивляється в кожну картину, що охоплюється йому,, вслухується в багатоголосий мир звуків. Мцирі засліплює краса, пишнота Кавказу. Він зберігає в пам’яті «пишні поля, пагорби, покриті вінцем дерев, разросшихся футом», «гірські хребти, вигадливі, як мрії». Ці картини викликають у герої неясні спогади про рідну країну, який він був позбавлений дитиною. Эпиграф — Пейзаж у поемі не тільки становить романтичне тло, що оточує героя.

Він допомагає розкрити його характер, тобто стає одним зі способів створення романтичного образа. Тому що природа в поемі дається в сприйнятті Мцирі, те про його характер можна судити по тому, що саме залучає в ній героя, як він про неї говорить. Різноманіття й багатство пейзажу, описаного Мцирі, підкреслюють монотонність монастирської обстановки. Юнака залучає могутність, розмах кавказької природи, його не лякають небезпеки, що таяться в ній. Наприклад, він насолоджується пишнотою безмежного блакитного зводу раннім ранком, а потім терпить спеку, що висушує, у горах. Эпиграф — Таким чином, ми бачимо, що Мцирі сприймає природу у всій її цілісності, а це говорить про щиросердечну широту його натури.

Описуючи природу, Мцирі насамперед звертає увагу на її велич і грандіозність, а це приводить його до висновку про доськоналість і гармонію миру. Романтичність пейзажу підсилюється від того, як образно, емоційно говорить про нього Мцирі. У його мовленні часто використовуються барвисті епітети («сердитий вал», «палаюча безодня», «сонні квіти»). Емоційність образів природи підсилюють і незвичайні порівняння, що зустрічаються в оповіданні Мцирі.

Наприклад, дерева нагадують йому «братів у танці круговий». Цей образ явно навіяний спогадами про дитинство в рідному аулі.

В оповіданні юнака про природу відчуваються любов і співчуття до всього живого: співаючим птахам, що плаче, як дитя, шакалові. Навіть змія ськовзає, «граючи й нежася». Кульмінацією триденних ськитаний Мцирі є його сутичка з барсом, у якій з особою силою розкрилися його безстрашність, спрага боротьби, презирство до смерті, гуманне відношення до поваленого ворога.

Битва з барсом зображена в дусі романтичної традиції. Барс описаний досить умовно, як яськравий образ хижака взагалі. Цей «пустелі вічний гість» наділений «кривавим поглядом», «ськаженим стрибком». Романтична перемога слабкого юнака над могутнім звіром.

Вона символізує міць людини, його духу, здатність здолати всі перешкоди, що зустрічаються на його шляху. Небезпеки, з якими зіштовхується Мцирі, є романтичними символами зла, що супроводжує людину все життя. Але тут вони гранично ськонцентровані, тому що справжнє життя Мцирі стисле до трьох днів. І у свою передсмертну годину, усвідомлюючи трагічну безнадійність свого положення, герой не проміняв її на «рай і вічність». Через все своє коротке життя Мцирі проніс могутню пристрасть до волі, до боротьби. Эпиграф — Своєрідність романтичного образа Мцирі полягає в тому, що в ньому відбилися реальні риси кращих людей епохи 30-х років XIX сторіччя.

Лермонтовський герой кидав виклик разуверившимся, апатичним і байдужим героям «Думи». Бєлінський назвав Мцирі «вогненною душею», «велетенською натурою», «улюбленим ідеалом нашого поета». Романтичний образ Мцирі, позбавлений конкретні/прикмет епохи, переборов час і простір і продовжує спонукати до дії, до «боренью» всі нові й нові покоління.