Твір на тему: Зображення гуманізму у творчості М. Бажана

Як і кожне велике літературне явище, поезія Миколи Бажана органічно пов’язана зі своєю епохою. А ця епоха — це епоха, яка повертає людину до людяних почуттів, до любові до ближнього, до любові до рідної Батьківщини. І це відображується у творчості поета, органічно вплітається у безсмертні рядки віршів талановитого автора.

Микола Бажан виступає не лише як один з найяскравіших представників старшого покоління українських поетів, він високо тримає прапор благородства і самовідданості цього покоління, його творчого неспокою, поєднаного з незмінним почуттям громадянської відповідальності перед сучасним і майбутнім. Згадаємо неповторні рядки таких творів поета, як «Клятва», «Політ крізь бурю». В них глибока повага автора до людини, до її патріотизму, який допомагає подолати усі перешкоди; до її гуманізму, що є стимулом до життя, життя, за яке згодом не повинно стати соромно, бо життя людині «дається тільки раз», як писав М. Островський. Все життя людини — це політ крізь бурю, це боротьба віри з підозрою, щирості з жорстокістю, це високе окрилення духу, сила переконань, які нішо не може зламати. Кожна людина робить свій символічний стрибок, вступаючи у двобій з обставинами, і лише від неї залежить, переможе вона чи ні.

У поемі «Політ крізь бурю» молода дівчина Оксана зробила свій стрибок, стрибок символічний і буквальний, зуміла вийти переможцем, бо все її недовге життя — це поривання до гуманізму, до людяності, до того, щоб з гідністю нести почесне ім’я — Людина. Історія життя Оксани переконує нас, що її політ крізь бурю зробив з неї людину, яка жила тим, чим жили її сучасники — «доброю жадобою до робіт», «спільними радощами». Навіть та трагедія, що відбулася з дівчиною — безпідставний арешт і заслання батька і матері, недовір’я до неї самої — не зломила її. Навпаки, ця трагедія загартувала характер Оксани, викликала щире бажання боротись проти всього, що стає на заваді всьому доброму, що наповнює буття людини. Слова батька, з якими він звертається до своєї дружини, пронесла сімнадцятирічна дівчина через усе своє недовге життя:

Що б не сталось, не похитнись, не втрать своєї віри… Ні, не втратила Оксана віри в людину; усі її вчинки пронизані любов’ю до людини, до Батьківщини, пронизані гуманізмом:

…і я не впала, й винесла звідтіль недоторкану кладь надій і почуттів, до доброї жадоби їх робіт, до їхніх спільних радощів і бід, до їхніх роздумів, і планів, і нарад, до здвигнутих мільйонним маршем свят.

Дівчина твердо вірить, що доброго на світі значно більше, ніж лихого. Зустрічалися їй черстві душею і байдужі люди, але були й інші:

У пам’яті я збережу навік і вчительки уважність обережну, і з другом батька бесіду бентежну… Оксана знає, що людяних, справжніх людей — більшість, і за ними майбутнє. Тому всі її думки, всі її гадки спрямовані на те, щоб не втратити довіри тих, кого вона любить.

Вона піде з ними до кінця: і разом з ними я піду до краю, і разом з ними змірю шлях оцей, не перерву, не зраджу, не зламаю путі моїх батьків, путі моїх дітей.

У Цьому І Виявляється Уся Оксана, уся її людяність, увесь її патріотизм, увесь її гуманізм. Тому навіть після тифу збирається вона, ще слаба, туди, де чекають її друзі, бо

Там мій обов’язок, і труд мій, і судьба.

Оксана довіряє людям, але зустрічаються їй і такі, як Іван Хомич або Марійка. Іван Хомич зруйнував її сім’ю, занапастив батьків, а тепер націлився на неї. Але відчування Оксани не затьмарені сліпою ненавистю і люттю, як у Марійки, доньки актора, котра у своїй жорсткій ненависті доходить до краю. Вона чекає фашистів, мов визволителів і друзів, що допоможуть звести рахунки з рідним народом, тобто готова зрадити Вітчизну.

А що ж Іван Хомич? Нещастя, трагедія його в тому, що він, твердо переконаний у правильності власної життєвої позиції, не знає ні вагань, ні сумнівів, ні жалю. Оксана це добре розуміє, а тому не ненавидить, а лише зневажає його. До презирства домішується ще й прикре,

Гірке співчуття до особи, яка не усвідомлює, що власними руками зруйнувала у собі віру в людину. У порівнянні з Іваном Хомичем Оксана міцніше стоїть на землі, мислить перспективніше і духовно більш зріла. При всіх особистих знегодах, які довелося їй пережити, найстрашнішою бідою для дівчини стає загроза не бути разом з усіма у дні всенародного горя.

Оксана наочно переконалася, яка то велика нездоланна сила — єдність людей-однодумців, і це ще більше зміцнювало в ній відчуття власної причетності до долі свого народу. У фіналі Оксана, спускаючись на парашуті у ворожий тил, почувала себе надзвичайно сильною і щасливою, бо над розвер-стими ямами світу «її тримають і оберігають, дбайливі долоні… народу»:

Моя охорона в страшні й крутії небозводу між тьмою і тьмою, ..л маса, я сила, я частка життя невіддільна, я зводжусь! Я житиму! Земля!

Народе мій! Люди!

Той непомітний вогник, який у найтяжчі хвилини горить у серці ще зовсім юної Оксани, є вогнем душі її народу. Такий же мотив звучить і у вірші М. Бажана «Клятва»: єдність людей, які піднялися на боротьбу з «фашистськими катами»:

В нас клятва єдина і воля єдина. Єдиний в нас клич і порив… Іде Батьківщина,

Батьківщина вільна і єдина, у той світ, де люди люблять одне одного, де усі їхні вчинки пронизані людяністю і гуманізмом. Про це мріяв М. Бажан, це ми читаємо у його віршах і поемах. Позиція М. Бажана, видатного діяча культури, — незмінно, вірно служити своєму народові, своїй Вітчизні.