Твір письменницька заслуга Буніна

Безсумнівна письменницька заслуга Буніна, насамперед, ськладається в розвитку їм і доведенні до високої доськоналості чисто російського й жанру, що одержав всесвітнє визнання, оповідання або невеликої повісті тієї вільної й надзвичайно ємної композиції, що виникає як би безпосередньо з життєваго явища або характеру й найчастіше не має «замкнутої» кінцівки, що ставить крапку за повним дозвалом піднятого питання або проблеми. Виникши з живаго життя, звичайно, перетвареної й узагальненою тварчою думкою художника, ці добутки російської прози у сваїх кінцівках прагнуть як би зімкнутися з тією же дійсністю, звідки вийшли, і розчинитися в ній, залишаючи читачеві широкий простір для уявного продовження їх.

Щоб не бути голослівним з безлічі можливих прикладів приведу один — оповідання «Сонячний удар». Сюжет цього оповідання простий: на пароплаві, що пливе по Валзі, зустрічаються поручик і молода жінка, що вертається додому після відпочинку в Криму. І отут з ними трапилося те, що призначено випробувати деяким: спалах страсті, подібна по силі сонячному удару. Герої немов зійшли з розуму, але розуміють, що обоє неспроможні противитися цьому почуттю. І вани зважуються на безрозсудний учинок: сходять на ближній пристані.

Увійшовши в номер, герої дають валю їхньої пристрасті, що охопила: «…обоє так несамовито задихнулися в поцілунку, що багато років згадували потім цю хвилину: ніколи нічого подібного не випробовував за все сває життя ні той, ні інший». Ранком «маленька безіменна жінка» їде. Спочатку поручик поставився до случившемуся дуже легко безтурботно, як до забавної пригоди, подібних якому чимало було й ще буде в його житті.

Але, повернувшись у готель, він розуміє, що не має сил бути в номері, де усе ще нагадує про неї. З ніжністю згадує він її слова, ськазані перед від’їздом: «Даю вам слова честі, що я зовсім не те, що ви могли про мене подумати.

Ніколи нічого навіть схожого на те, що трапилося, із мною не було, та й не буде більше. На мене точне затьмарення знайшло… Або, вірніше, ми обоє одержали щось начебто сонячного удару…» І поручик усвідомлює, що готова віддати життя за те, щоб знову побачити Свою «прекрасну незнайомку» і висловити їй, як «він болісно й захоплено любить її».

Якщо в добутках, написаних Буніним раніше, любов була нещасливаї тому, що вана була не розділена, самотня, то в цьому оповіданні трагедія любові полягає в тім, що вана занадто сильнО. Читач розуміє, що вана й не могла протривати, що розлука героїв закономірна й неминучО.

Автор, щоб підкреслити мізерність відпущеного любові часу, навіть не називає імен героїв, тільки описує стрімко, що розвивається дія. От. ця «мізерність» часу й дає поштовх народженню такого роду новели. На декількох сторінках И. Бунін уміщає тему величезного роману, що могла розгорнутися з багатьма подробицями й найдетальнішим образом повідати про те, що в цьому світі стійкого щастя ні, особлива для російського характеру, а можуть бути тільки «сонячні удари», що засліплюють душу й залишають щемливаю пам’яттю. И. Бунін був виняткова гарним оповідачем.

Може бути, зародження цього жанру простежується й з більшої глибини за часом, але найближчим класичним зразком його є, звичайно, «Записьки мисливця» И. Тургенєва.

У найбільш розвиненому виді ця російська форма зв’язується з ім’ям Чехова, одного із трьох «богів» Буніна в літературі . Бунін, як і Чехов, у сваїх оповіданнях і повістях зачаровує читача іншими засобами, чим зовнішня цікавість, «загадковість» ситуації, відома винятковість персонажів. Він приковує раптом нашу увагу до того, що на перший погляд зовсім звичайно, доступно буденному досвіду, і змушує пильно в нього вдивитися.

Західна література все-таки в більшій сваїй частині будується на сюжеті. Російські класики, як би зговарившись, чомусь не прагнули будувати захоплюючу інтригу. Це пояснюється тим, що вани відбивали живе життя й намагалися за зовнішніми проявами бачити глибинну суть російської людини, його душу.