Твір Шолохова «Тихий Дон»

XX століття насичене бурхливими історичними подіями, що знайшло сває відбиття в літературі. Через численні добутки російських письменників проходить протиставлення фатального хаосу історії й вічно прекрасної любові. Герої М. Булгакова, М. Горького шукають у любові забуття, порятунку від важких запитань. Наприклад, гімном любові й вічної жіночності закінчується роман «Сестри» із трилогії О. Толстого «Ходіння по борошнах»: «Пройдуть року, затихнуть війни, отшумят ревалюції, і нетлінним залишиться одне тільки — лагідне, ніжне, улюблене серце ваше…»

Ці слова вимовляє Рощин Каті. Головні персонажі цього добутку, Катя й Даша Булавины, — прекраснейшие героїні зі ськладними долями. Мені ж більше життєвими представляються образи Ксенії, Наталі й Дар’ї з роману М. Шолохова «Тихий Дон».

Ксенія відрізнялася привабливістю, її красу не зіпсували навіть зморшки, що з’явилися від нелегкого життя. Інша героїня, Дар’я, захоплює читачів сваєю жіночністю, енергією. Наталю чисто зовні можна зрівняти із сіренької уточкой. Сам же автор часто підкреслює в Ксенії — «жадібні губи», у Наталі — «більші руки», у Дар’ї — «тонкі ободи брів». Я думаю, що М. Шолохов робить це навмисно.

Губи — краса, пристрасність. Руки — терпіння, старання досягти все сваєю працею. А брови — легкодумства, нездатність на глибоке почуття.

Героїні М. Шолохова дуже різні, але їх поєднує повнота сприйняття життя. У мене зложилося враження, що в ті роки жіноча доля, як, втім, і в наш час, була нелегкО. Якщо чоловік бив дружину, то це вважалося в порядку речей: раніше батько вчив розуму-розуму, а тепер, стало бути, чоловік.

От наслідку такого відношення Панте-Леї Прокофьевича до сваєї дружини: «,,.у гніві доходив до безпам’ятства й, як видно, цим завчасно зостарив сваю, колись гарну, а тепер суцільно обплутану павутиною зморшок, огрядну дружину». Але так було завжди й майже в кожній сім’ї. І люди сприймали це як неминуче й дане понад. Був будинок, була сім’я, була робота на землі, були діти, про які треба було піклуватися. І як ні важка була її частка, вана твердо знала сває призначення. І це допомагало їй вистояти. І трапилося страшне — почалася війнО. І не просто війна, а війна братовбивчО. Коли вчорашні сусіди стали варогами, коли батько не розумів сина, а брат убивав братО… Важко було розібратися в происходящем навіть розумному Григорію.

А що робити жінці? Як їй жити?.. Чоловіки йдуть, а їхні дружини залишаються.

Долі Ксенії й Наталі переплетені, залежні одна від іншої.

Виходить так, що якщо щаслива одна, те нещасна іншО. М. Шолохов зобразив як би любовний трикутник, що існував за всіх часів. Наталя любила сваго чоловіка всією душею: «…жила, зрощуючи несвідому надію на повернення чоловіка, опираючись на неї надламаним духом.

Вана нічого не писала Григорію, але не було в сім’ї людини, хто б з такою тугою й болем очікував від нього листа». Ця ніжна й тендітна жінка прийняла на себе всю міру страждання, відпущеного життям. Вана бажала зробити все для збереження сім’ї. І, лише відчувши марність цього, зважується на самогубства. Може бути, це егоїзм, викликаний ревнощами, спонукав неї на цей учинок. Як би те не було, але Наталя змінилася.

Чи був такий переварот у житті Ксенії? Мені здається, що був. Можлива, він наступив після смерті Тани.

Втративши дочку, вана «не відала нічого», не думала ні про що… Жахлива. Мати жива, а діти її перебувають у землі. Ні продовжувачів життя тваєї, вана як би перерванО… І в цей найтяжкий момент сваго життя Ксенія виявилася зовсім однО. І комусь було допомогти їй…

Комусь? Але адже найшовся один «сострадалец», близькість із яким привела до розриву Ксенії із Григорієм. Доля до Наталі в цьому плані була більше милосерднО.

Ця героїня, до мого замилування, мала ваістину материнські почуття, які об’єднали її з Іллівною, але трохи віддалили від Дар’ї, єдиний дитина якої вмер. Про те, що трапилося, з ребенком Дар’ї ськазано було мигцем: «…а дите в Дар’ї померло…» І все.

Ніяких зайвих почуттів, емоцій… Цим М. Шолохов зайвий раз підкреслює, що Дар’я жила лише для себе. Навіть кончина чоловіка ненадовго неї засмутила, вана швидко оправилася.

Очевидно, Дар’я не випробовувала глибоких почуттів до Петра, вана просто звикла до нього. Мені жаль неї. Дар’я далека сім’ї Мелехових.

Вана дорого заплатила за сває легкодумства. Бідна! Боячись очікування неминучого, гублячись від самітності, зважилася Дар’я на самогубства. І перш ніж злитися з вадами Дону, вана крикнула не кому-небудь, а саме жінкам, тому що тільки вани могли зрозуміти неї: «Прощайте, бабоньки!» Незадовго до цього пішла з життя й Наталя.

Після їхньої смерті Ксенія зблизилася з матір’ю Григорія. І це природно.

Дуже жаль, що почуття, що з’єднали цих двах жінок, виникли так пізно, буквально за крок до смерті, що чекала кожну з них. Произойди це раніше, бути може, вани б вплинули на Григорія, зуміли б зробити разом те, що не під силу було зробити кожної окремо. Ксенія й Наталя вмерли, покаравши тим самим вершину трикутника, залишивши Григорія на роздоріжжі доріг. Може бути, М. Шолохов з гіркотою повідав про долі жінок. Але спробуйте зобразити краще — не вийде!

Дійсність тільки тоді реальна, якщо вана правдива, а інакше це не дійсність, а лише пародія на неї.