«У двадцять два роки потрібно було починати третє життя…» (по оповіданню «Гадюка» ) Толстої А. Н

«У двадцять два роки потрібно було починати третє життя…» (по оповіданню «Гадюка» )
Отже, героїнею виявилася

Сонечка Баренцева.

А. Толстой

Олексій Миколайович Толстой, переживши трагічні моменти історії, відбив їх у своїх добутках. Його таланту було підвладно все: як більші широкі полотна — «Ходіння по борошнах», «Петро Перший», так і малі форми. Розглянемо докладно оповідання «Гадюка».

На прикладі життя Ольги В’ячеславівни Зотовой письменник показує трагедію цілого покоління. У ранній молодості її обпалили революція й громадянська війна. З безтурботної й ніжної гімназистки перероджується вона в нещадного й витривалого бійця. «Після всіх подій від її, здавалося, залишилися тільки очі, але горіли вони безсонною пристрастю, нетерплячою жадібністю».

Завдяки Дмитру Васильовичу Ємельянову життя Зотовой знайшла новий зміст. Вона стала вістовий червоного командира. У той суворий час боялися «буржуазної відрижки», тому часто повторювали політграмоту: «Яку мету переслідує робочо-селянська Червона Армія?» І Зотова чітко, без запинки відповідала: «Боротьбу із кривавим капіталізмом, поміщиками, попами й інтервентами за щастя всіх трудящих на землі…»

Благополучне минуле було отринуто, воно пішло безповоротно, а спереду було світле майбутнє. До нього прагнули, за нього боролися й віддавали свої молоді життя. Любов між командиром Ємельяновим і вістовий Зотовой була глибокий і сильна, але платонічна — час був бойове, не до романтики: «Дружиною би тебе зробив, Оля, так не можна зараз, розумієш…» А потім усе обірвалося відразу — загинув улюблений. Здавалося, життя повинна скінчитися, але їй усього тільки двадцять два, а скільки пережито, на кілька життів би вистачило. «У двадцять два роки потрібно було починати третє життя». Але що вона бачила? — війну! Воювати вміла й ненавидіти, а навколо зовсім інше, вороже життя. Оселившись у коммуналке, Ольга В’ячеславівна викликає ненависть і страх сусідів. Вона не схожа на них, тому вони нехтують і бояться її одночасно.

Ольга В’ячеславівна намагається зрозуміти навколишнє, може бути, пристосуватися до нього. Але міщанство й ситість викликають різке неприйняття з боку героїні. Вона увесь час вертається в думках до свого бойового минулого. Там була смертельна небезпека, але всі набагато простіше й зрозуміліше: хто — ворог, хто — друг. Тут же всі ворожі їй. Вона готова вступити в бій із цілим світлом, а треба просто бути жінкою: одягатися пристойно, любити й бути улюбленої

Вона знову зустріла свою долю. «Ольга В’ячеславівна всього мінуту дивилася на цю людину, і вся істота її сказало: він…» Але цей мир створений не для таких, як вона. Зотова занадто наївна й прямолінійна, безкомпромісна й жорстока. Для неї не існує відтінків і півтонів, тільки біле й чорне. І коли з’ясовується, що в неї є щаслива суперниця, Ольга В’ячеславівна стріляє в неї. Так вона надходила на фронті, убиваючи ворогів. Ці ж закони вона привнесла в мирне життя. Сонечка Варенцова персоніфікує для Зотовой все гірш, темне й вороже, із чим неможливо примиритися: тоді для чого ж були жертви революції й громадянської війни, заради чого загинув Ємельянов? Зотова мстить за погублене життя, за зганьблені ідеали

Олексій Миколайович Толстой зміг побачити й пророчити, яку небезпеку несе ситість і благополуччя. Він застерігав своїх читачів від прийдешнього міщанства й ситого благополуччя, які несуть у душі людей байдужість і апатію.