Зі сторінок добутків А. Платонова перед нами встає мир дивний, аномальний, неприродний. Це мир влади, спрямованої проти людини мислячого, «усомнившегося», що бажає самостійно вирішувати свою долю. Насильницька уніфікація людей з усуненням незгодних перетворює суспільство у величезну казарму. Однією сім’єю, в одному величезному будинку повинні жити пролетарі — люди із чистою класовою свідомістю Повість «Котлован» — страшний, похмурий гротеск, викликаний усвідомленням абсурдності суспільного буття.
Робітники риють котлован під будівництво «загальпролетарського будинку», «куди ввійде на поселення весь місцевий клас пролетаріату». Будівельники трудяться з ретельністю й упертою надією.
Приймається за справу й головний героя повести Вощев: «… дитинство виросте, радість зробиться думкою, і майбутня людина знайде собі спокій у цьому міцному будинку». Дійсно, перед нами теперішня пролетарська утопія. «Пролетаріату нема чого втрачати, крім своїх ланцюгів, — замість він здобуває увесь світ «, — ці горді слова були написані в » Комуністичному маніфесті». Ситуація, про яку ми читаємо в повісті «Котлован», здається, ними й навіяна. Таким як Вощев, Чиклин, Жачев втрачати дійсно нема чого.
Крім своїх життів і життів їхніх товаришів. І із цими життями вони розстаються майже легко — так само, як відбирають їх в інших. І увесь світ дійсно придбаний, але — навіщо?
От цей мир:
«…усюди над простором стояла пара живого подиху, створюючи сонну, задушливу невидимість, утомилося тривало терпіння на світі, майже все живуче перебувало десь посередині часу й свого руху».
У цьому світі зовсім не відчувається обсягу — суцільна поверхня, мертва нескінченна площина, як на дитячих малюнках. Дивний простір — відкрите нараспашку, що продуває всіма вітрами, що вимітає всіма протягами, але удушающе-безвоздушное. Куди ж людині йти?
Вощев скаржиться: «Мені все здається, що вдалечині є щось особливе або розкішний незбутній предмет, і я сумно живу». — «А ти вважай, що вже добули: бачиш, нам усе тепер стало ніщо… » — відповідає йому Чиклин. Це страшна правда.
Іти по землі нікуди — і тому вгризаються внее. Загальпролетарський будинок так і не був побудований. Настя, заради щастя якої трудилося стільки людей, умирає, і Чиклин ховає її під важкою гранітною плитою. У котловані виявилися похованими й мрії будівельників про нове світле й прекрасне майбутнє, у якому письменник щиро вірив Пафос боротьби за соціалізм, за ідею заслоняє окрему людину, але може статися й так, що «райське» майбутнє залишиться без людей, — попереджає А.
Платонов. У прагненні изничтожить кулака, «щоб весь пролетаріат і батрачье осиротіли від ворогів», таїться погроза тотального насильства й самознищення. А. Платонов виявився сумним пророком прийдешніх масових репресій. Страшна фантастична фігура колишнього батрака-молотобійця, що перетворився у ведмедя, з його «гострим чуттям н а класового вр ага», про до тором члени колгоспу го злодій або: » От гріх-те: усе тепер лопне!
Все залізо в шпарах буде! А торкнути його не можна — скажуть, бідняк, пролетаріат, індустріалізація!» Повість А. Платонова «Котлован» — протест проти насильства, виражений з геніальністю, подібної Ф. М. Достоєвському: якщо людей «цілими ешелонами відправляють у соціалізм», а результат їхньої каторжної праці — величезний котлован і купа трун, що зберігаються в одній з ніш котловану, якщо людей засилають на плотах в океан, а в їхніх будинках гуляє вітер, а дівчинка Настя — символ віри, символ майбутнього — від утоми, самітності, бесприютности вмирає, то не потрібно такого майбутнього