Утопічний мир повести Платова «Котлован»

Зі сторінок добутків А. Платонова перед нами встає мир дивний, аномальний, неприродний. Це мир влади, спрямованої проти людини мислячого, «усомнившегося», що бажає самостійно вирішувати свою долю. Насильницька уніфікація людей з усуненням незгодних перетворює суспільство у величезну казарму. Однією сім’єю, в одному величезному будинку повинні жити пролетарі — люди із чистою класовою свідомістю Повість «Котлован» — страшний, похмурий гротеск, викликаний усвідомленням абсурдності суспільного буття.

Робітники риють котлован під будівництво «загальпролетарського будинку», «куди ввійде на поселення весь місцевий клас пролетаріату». Будівельники трудяться з ретельністю й упертою надією.

Приймається за справу й головний героя повести Вощев: «… дитинство виросте, радість зробиться думкою, і майбутня людина знайде собі спокій у цьому міцному будинку». Дійсно, перед нами теперішня пролетарська утопія. «Пролетаріату нема чого втрачати, крім своїх ланцюгів, — замість він здобуває увесь світ «, — ці горді слова були написані в » Комуністичному маніфесті». Ситуація, про яку ми читаємо в повісті «Котлован», здається, ними й навіяна. Таким як Вощев, Чиклин, Жачев втрачати дійсно нема чого.

Крім своїх життів і життів їхніх товаришів. І із цими життями вони розстаються майже легко — так само, як відбирають їх в інших. І увесь світ дійсно придбаний, але — навіщо?

От цей мир:

«…усюди над простором стояла пара живого подиху, створюючи сонну, задушливу невидимість, утомилося тривало терпіння на світі, майже все живуче перебувало десь посередині часу й свого руху».

У цьому світі зовсім не відчувається обсягу — суцільна поверхня, мертва нескінченна площина, як на дитячих малюнках. Дивний простір — відкрите нараспашку, що продуває всіма вітрами, що вимітає всіма протягами, але удушающе-безвоздушное. Куди ж людині йти?

Вощев скаржиться: «Мені все здається, що вдалечині є щось особливе або розкішний незбутній предмет, і я сумно живу». — «А ти вважай, що вже добули: бачиш, нам усе тепер стало ніщо… » — відповідає йому Чиклин. Це страшна правда.

Іти по землі нікуди — і тому вгризаються внее. Загальпролетарський будинок так і не був побудований. Настя, заради щастя якої трудилося стільки людей, умирає, і Чиклин ховає її під важкою гранітною плитою. У котловані виявилися похованими й мрії будівельників про нове світле й прекрасне майбутнє, у якому письменник щиро вірив Пафос боротьби за соціалізм, за ідею заслоняє окрему людину, але може статися й так, що «райське» майбутнє залишиться без людей, — попереджає А.

Платонов. У прагненні изничтожить кулака, «щоб весь пролетаріат і батрачье осиротіли від ворогів», таїться погроза тотального насильства й самознищення. А. Платонов виявився сумним пророком прийдешніх масових репресій. Страшна фантастична фігура колишнього батрака-молотобійця, що перетворився у ведмедя, з його «гострим чуттям н а класового вр ага», про до тором члени колгоспу го злодій або: » От гріх-те: усе тепер лопне!

Все залізо в шпарах буде! А торкнути його не можна — скажуть, бідняк, пролетаріат, індустріалізація!» Повість А. Платонова «Котлован» — протест проти насильства, виражений з геніальністю, подібної Ф. М. Достоєвському: якщо людей «цілими ешелонами відправляють у соціалізм», а результат їхньої каторжної праці — величезний котлован і купа трун, що зберігаються в одній з ніш котловану, якщо людей засилають на плотах в океан, а в їхніх будинках гуляє вітер, а дівчинка Настя — символ віри, символ майбутнього — від утоми, самітності, бесприютности вмирає, то не потрібно такого майбутнього