В. Маяковський і футуризм

Початок XX століття — час небувалого підйому російської поезії, час, що характеризується появою багатьох художніх напрямків — як тих, що продовжують традиції, вітчизняної класики, так і модерністських. До останніх, безсумнівно, відноситься і футуризм . Спочатку футуризм зародився в Італії. Його першим теоретиком і практиком був письменник Ф. Марінетті. Опублікований ним у 1909 році «Маніфест футуризму» став програмним викладом естетичних принципів нового напрямку.

Нове мистецтво повинне бути спрямоване в майбутнє, саме йому належить завтрашній день.

Його прихильники ратували за відмову від досягнень культури минулого, за пошуки нових художніх засобів, язикових прийомів. Футуризму властиві різко виражені формалістичні риси: турбота про збільшення «словника в його обсязі», «словоновізна», створення нового синтаксису. Але при цьому йому не далекі відкритий соціальний зміст, революційний пафос, протест проти тих «мерзенностей життя», які несла сучасна їм дійсність. З невдоволення традиційним мистецтвом, за словами Маяковського, народився російський футуризм.

Розвивався він своїм, незалежним від європейського, шляхом. У російських футуристів не було єдиної творчої організації, але в них була все ж таки одна художньо-естетична платформа. Їхнім ідейним маніфестом можна назвати збірник «Ляпас суспільному смаку», що вийшов у 1912 році.

Його основні положення: по-перше, скинути «Пушкіна, Достоєвського, Толстого та інших з пароплава сучасності», по-друге, визнати право поета на «збільшення словника в його обсязі довільними і похідними словами». Футуристи затверджували пріоритет форми над змістом. Головне в художній творчості — пошуки нових формальних прийомів, ціль поезії — самостійне, «самокручене» слово. Нова течія взяла на себе роль революційного мистецтва.

У якості такої він запропонував наступні принципи: антіестетизм, поетизація виродливого і потворного, епатаж публіки, демонстративний цинізм і нігілізм. Ці принципи футуристи розвивали не тільки у своїй творчості, але і у способі життя. Звідси — екстравагантні костюми , розмальовані обличчя, безглузді аксесуари, навмисна брутальність у звертанні з публікою. Зухвалим було і оформлення їхніх збірників, починаючи від заголовків і закінчуючи брудно-сірим дешевим папером.

Вивести буржуазну публіку зі стану рівноваги — таку мету ставили перед собою футуристи. Творчість молодого Маяковського нерозривно пов’язана з футуризмом. Разом з Д. Буромлюком, В. Хлебніковим, О. Кручених він брав участь у створенні збірника «Ляпас суспільному смаку», виступав на футуристичних вечорах-диспутах, писав критичні статті, друкувався у футуристичних виданнях того часу.

Експериментальний пошук Маяковського багато в чому визначався художніми установками футуризму.

Це стосується основних тем, поетичних засобів, мови його добутків. На одному з поетичних вечорів автор так визначив красу: «Це живе життя міської маси, це — вулиці, по яких біжать трамваї, автомобілі, відбиваючись у дзеркальних вікнах і вивісках». І саме таку красу оспівує поет. Для нього існує тільки один пейзаж — міський. Щодо цього особливо красномовні заголовки його віршів: «Порт», «Вуличне», «Вивіскам», «Театри».

При цьому картини міського життя вражають відвертим знатуралізмом, брутальністю: «Вулиця провалилася, як ніс сифілітика» або: «А з неба дивилася якась погань». А от так, по Маяковському, виглядає нічний пейзаж: «Буде місяць. Є вже трошки. А от і повна зависла в повітрі.

Це Бог, мабуть, чудовою срібною ложкою риється в зірок юшці». Примітивно-поетичному опису першої частини автор протиставляє ускладнене, але прозаїчне пояснення. У цих і інших рядках — демонстративний антіестетизм, прагнення вразити читача, настільки властиві футуристичному мистецтву.

Поет відстоює право дивитися на світ по-своєму. Він пише:

«А за сонцями вулиць десь шкутильгав нікому не потрібний, в’ялий місяць». Нічні вогні міста йменуються сонцем, у той час як справжнє світило оголошується непотрібним і — «в’ялим». Застосувати подібний епітет до оспіваного в століттях місяця — це чи не виклик всієї попередньої поезії?

Для творів Маяковського властиво гостре соціальне звучання — революційне. «Геть ваші любов, мистецтво, релігію, лад!» — проголошує поет у чотирьох частинах поеми «Хмара в штанах». Маяковський, займаючись формальним пошуком, довільно ділить слова на склади, порушує звичну конструкцію віршованого рядка. Він часто прибігає до різних прийомів звукопису .

Він ламає правила граматики. Свого роду візитною карткою Маяковського можна вважати неологізми. Словотворчість поета, безсумнівно, має своїм джерелом поетику футуристів. Художні метафори і порівняння автора часто ускладнені і вимагають особливо ретельного прочитання, розшифровки: «Якщо б бути мені недорікуватим, як Данте або Петрарка!

Душу до однієї запалити!». Парадоксальність першої частини «знімається» у другий: талант і любов героя так великі, що до них не застосовні звичайні земні мірки. Оцінюючи творчість Маяковського, не слід заперечувати вплив футуризму на естетику автора.

Саме цей напрямок багато в чому сформував майбутнього «лірика і трибуна». Пафос революційного відновлення, поезія індустріального міста, виклик буржуазному побуту, з одного боку, і активний пошук нових художніх форм — з іншого, — от те, що успадкував у своїй творчості поет від ідей і методів футуризму. Роки, протягом яких він був пов’язаний із цим напрямком, стали для нього роками навчання, формування поетичної майстерності, літературного кредо, за законами якого розвивалася його подальша творчість.