В «Хатині дяді Тома» і «Проклятому болоті» Бічер-Стоу заперечує ствердження рабовласників про відсутність в чорношкірих гідних людських почуттів

Після перемоги демократичної Півночі над рабовласницьким Півднем президент Авраам Лінкольн потиснув руку письменниці Гаррієт Бічер-Стоу із словами: «Ви — маленька жінка, яка розпочала велику війну». Роман «Хатина дяді Тома»(1852), який колись так вразив сучасників Бічер-Стоу, зараз вважається дитячим читанням. Але, не дивлячись на це, наївний роман є великою книгою. «Відміні рабства передувала знаменита книга жінки, пані Бічер-Стоу», — писав Л. Толстой.

Батько письменниці, був священиком, чоловік — доктором богослов’я. Вона сама була глибоко релігійною людиною, для якої рабство ототожнювалось із пороком і гріхом, і яка все життя з обуренням заперечувала ствердження тих богословів, які виправдовували використання рабської сили біблійними текстами. Вся сім’я Бічер-Стоу приймала участь в аболіціоністському русі, наряду з Д. Лоуелом, Г.

Торо, У. Уітменом. В руслі аболіціоністського руху виник специфічний жанр «повісті раба», який набув популярності не тільки у США, а і в Європі ( Гюго, Меріме ). Численні автори «повістей раба» висловлювали протест проти рабства засобами літератури і розділялися при цьому на два табори: представники однієї групи вважали, що після відміни закону про рабство чорношкірі зможуть стати повноправними членами американського суспільства, інші схилялися до ідеї повернення колишніх рабів на батьківщину, до Африки. В реальності набули втілення обидва прагнення: частина афроамериканців залишилась у США, частина — переселилась до Африки, де створила країну Ліберію. В «Хатині дяді Тома» і «Проклятому болоті» Бічер-Стоу заперечує ствердження рабовласників про відсутність в чорношкірих гідних людських почуттів (вони, нібито, є байдужими до власних дітей і не знають подружньої прив’язаності, тому на жінок можна дивитися як на самок, які приносять приплід, і окремих членів родини продавати різним господарям).

В своєму знаменитому романі Бічер-Стоу показує, на які небезпечні випробування може піти чорна жінка заради своєї дитини ( Ліззі ). Легенду про розумову неповноцінність чорного народу письменниця теж спростовує, показуючи прозорливого Сема, мудрість якого могла б зробити честь будь якому політику у Вашингтоні. Раби в романі йдуть різними шляхами: Гарріс (який не знав, чому він повинен виконувати закони США, адже його не питали, згоден він з ними чи ні) та його дружина Ліззі втікають до Канади, де ніколи не існувало рабства.

Добрий старий Том приймає шлях християнської покори, і поступово його облік набуває рис святого мученика. Том погоджується із усіма наказами своїх численних господарів, окрім одного — він не хоче чинити зло і біль іншим людям.

Тому і відмовляється виконувати роль доглядача, не дивлячись на те, що доглядачів гарно годували і надавали їм відносну волю. Його мовчазна відмова оцінюється господарем плантації як бунт. Том приймає жахливу смерть, але тіло для нього не дуже багато означає. Головним є душа.

«Над нею ви не маєте влади!» — говорить Том своїм катам. Бічер-Стоу не ідеалізує рабів.

Адже Том став жертвою не тільки білих, а і розбещених чорних, яких умови життя на плантаціях перетворили на догідних до господарів і лютих до інших рабів доглядачів. Книга мала шалений успіх. В неї було багато прихильників, але не менш — і противників, які вважали, що письменниця перебільшила жорстокість плантаторів, занадто згустила кольори, що насправді чорні живуть набагато краще. У відповідь у 1853 р. Бічер-Стоу випустила книгу «Ключ до хатини дяді Тома», в якій навела документальний матеріал, який підтверджував страшну правду її книги.

Бічер-Стоу важко вважати великою письменницею. Її книга є занадто мелодраматичною, образи — занадто ідеалізованими. Але, наприклад, Л. Толстой дуже високо цінував «Хатину», яка, на його думку, передавала «почуття, що витікали із релігійної свідомості». «Хатина» зіграла велику позитивну соціальну роль, а це було головним для російського письменника, який вважав, що художник повинен в першу чергу служити народу.

Класичний реалізм виник в Америці лише наприкінці ХІХ ст., коли зник фронтир (кордон засвоєння диких земель), а піонери ( а серед них було чимало виключних особистостей ) зникли, і їхні онуки та правнуки перетворились на звичайних буржуа. Саме звичайні американці стануть героями творів Марка Твена, який вважається основоположником американського класичного реалізму.